Розділ десятий

— Не лише. До Вайсброта прийшли прокляті...

— Дайте вгадаю: це було «KWP»?

— Саме так. Прийшли й зажадали контрибуції на боротьбу із червоним окупантом, контрибуції у вигляді антибіотика. Вайсброт їх послав подалі, його страшно побили, кажуть, люди насилу врятували свого лікаря. Ті пригрозили, що повернуться й уб’ють.

— Звідки це відомо?

— Із пояснень Вайсброта, які той давав на своєму процесі про шпигунство.

Шацький здивувався, але нічого не сказав.

— Зрештою, цьому процесові ми й завдячуємо більшістю нашої інформації. А все почалося з того, що командир партизанів не забув образи, тобто відмови поділитися пеніциліном.

— Тобто він повернувся й убив?

— Написав донос. Про це, у свою чергу, відомо із процесу його товаришів. Віриш? Майора так вразила відмова єврея, що він видав його ненависним червоним, що свідчить про масштаби ненависті в Польщі, цікаво, де б тут опинилися гомосеки.

— Пане Романе.

— Окей, окей. Не треба було навіть багато вигадувати, досить згадати про пеніцилін, і безпека миттю заарештувала Вайсброта, цього разу сандомиряни могли хіба що спостерігати. А це було ранньої весни, наближався Великдень, наближалося свято Пейсах, наближався час пологів пані Вайсброт.

Шацький заплющив очі. «Прошу тебе, зглянься», — подумав він.

— Лікар сидів у в’язниці, здається, десь на території сучасної семінарії, не знаю, чи це правда. А жінка його лікаркою не була, пеніциліну не мала, та й узагалі стояла осторонь, тож ні з ким у містечку не зазнайомилася. Та попри це люди їй допомагали, не дозволили померти від голоду.

— І що сталося?

— Як я вже казав, наближався термін пологів. Вайсбротова дружина була, як то кажуть, тендітною. Лікар божеволів, він знав, що його не відпустять, але благав, аби їй дозволили на кілька днів прийти до в’язниці, щоб він міг прийняти пологи. Я читав протоколи, вони мене абсолютно вразили, він то зізнавався в усьому й усе заперечував, щоб тільки піддобритися до слідчого. Вигадував якісь прізвища, обіцявся виказати міжнародну банду імперіалістів, якщо вони дозволять йому прийняти пологи. Не дозволили. Зрештою, судячи із прізвищ слідчих, не дозволили напевне єдиновірні брати.

— А дружина Вайсброта померла?

Мишинський відкрив банку кока-коли, вихилив душком, тоді відразу наступну. Шацький спершу хотів запитати, чому він просто не купив собі дволітрову пляшку, але передумав. Спокійно чекав, доки Роман збереться з думками.

— Так, хоча це не конче мало статися. Мешканці любили доброго лікаря, привели найкращу акушерку, щоб та прийняла пологи. І треба ж було, щоб та прийшла з донькою й виявилася забобонною. Обидві, і вона й донька. Решту легко уявити. Увійшла до будинку, і перше, що побачила, це бочку для огірків біля дверей до льоху. І звичайно, збагнула, що ніякі це не пологи, а підступ, що євреї заховалися, аби вкрасти її гарненьку донечку, наточити крові для маци й немовляті очі промити, щоб не залишилося сліпим. То вона й втекла.

— Але ж там нікого не було.

— Привидів теж немає, а люди бояться. Втекла та й годі. Прийшла інша акушерка, але не така вправна, а пологи були важкі. Вайсбротова жінка кричала цілу ніч, а на світанку померла разом із немовлям. Кажуть, що й нині на Замковій чути її крик і плач дитини. Вайсброт повісився в камері наступного дня.