Розділ «Частина п’ята»

— Геть з моєї кімнати й більш ніколи не показуйся тут. Я вже колись сказала тобі це, але у тебе не вистачило вихованості зрозуміти. Відтепер я замикатиму двері на ключ.

— Можеш не завдавати собі цього клопоту.

— Я замикатиму. Після того, як ти повівся тієї ночі... такий п’яний, такий бридкий...

— Ну навіщо ти так, дорогенька! Вже ж не зовсім і бридкий, їй-бо!

— Геть звідси!

— Не заводься. Я йду. І обіцяю тобі ніколи більше тебе не турбувати. Вже все, кінець. А оце ще я подумав, що як моя ница поведінка для тебе нестерпна, можеш узяти розлучення зі мною. Віддаси мені Гарні, і я не заперечуватиму.

— І не подумаю ганьбити свою родину розлученням.

— Але ти не забарилася б зганьбити її, якби міс Меллі померла, правда ж бо? У мене аж голова йде обертом, коли подумаю, як швиденько ти зі мною розлучилася б.

— Ти заберешся чи ні?

— Так, я забираюся. Саме для того я й прийшов додому, щоб тобі це сказати. Я виїжджаю до Чарлстона й Нового Орлеана і... одне слово, в досить тривалу подорож. Я виїжджаю сьогодні.

— О!

— І забираю Гарні з собою. Скажи цій дурній Пріссі спакувати своє манаття. Пріссі я також заберу.

— Я не дозволю тобі забрати мою дитину з цього дому.

— Але це й моя дитина, місіс Батлер. Ти ж не заперечуватимеш, якщо я візьму її з собою до Чарлстона побачитися з бабусею?

— З бабусею, де ж пак! Гадаєш, я віддам тобі дитину, коли ти щовечора там пиячитимеш і ще, чого доброго, почнеш тягати по всяких таких закладах, як у цієї Кралі...

Він у нестямі шпурнув сигару на підлогу, аж вона пропекла запаленим кінчиком килим, і по кімнаті розійшовся запах смаленої вовни. Вмить Рет уже був коло Скарлет, обличчя його почорніло від гніву.

— Якби ти була чоловіком, я б скрутив тобі в’язя за такі слова. А що ти жінка, то я тільки скажу заткнути свою чортову пельку. Гадаєш, я не люблю Гарні, щоб став тягати її по... мою дочку! Ну й дурепа ж ти, Боже милий! Ти от вдаєш таку вже добропорядну матір, але навіть кішка, і то краща мати від тебе! Чи ти хоч що-небудь зробила для дітей? Вейда й Еллу залякала до смерті, і якби не Мелані Вілкс, вони б ніколи й не знали, що таке любов і чулість. Але Гарні, моя Гарні! Гадаєш, я не зумію краще подбати про неї, ніж ти? Гадаєш, я дозволю тобі застрахати її і зробити безвільною, як ти вже зробила безвільними Вейда й Еллу? Чорта лисого! Накажи спакувати речі Гарні і щоб за годину вона була готова, бо інакше, попереджую тебе: те, що сталося тієї ночі, видасться тобі за іграшку проти того, що буде. Я завжди був тієї думки, що якби тебе добряче відшмагати, це б стало тобі у великій пригоді.

Рет крутнувся на підборах і, не встигла Скарлет і відповісти, прудко вийшов з кімнати. Вона чула, як він пройшов до дитячої і відчинив двері. Враз розкотилося радісне тріо дитячих голосів, і Гарні, випередивши Еллу, спитала:

— А де ти був, татку?

— Ходив полювати на зайчика, щоб із нього пошити кожушок для маленької Гарні. Ану-но, цмокни свого дорогенького татка, Гарні... і ти теж, Елло.