Розділ «Частина п’ята»

Знаючи, що для Ешлі честь понад усе, Скарлет розуміла, як він, певно, карається. Адже йому, як і Скарлет, доводиться ховатись за спідницями Мелані. Скарлет усвідомлювала, що іншого виходу нема, і знала, що це передусім через неї він опинився в такому фальшивому становищі, а проте... проте... Як жінка вона більше поважала б Ешлі, якби він застрелив Арчі й зізнався в усьому Мелані й людям. Вона розуміла, що несправедлива до нього, але відчувала себе занадто нещасною, щоб перейматись такими тонкощами. Мимохіть їй згадалися глузливі й зневажливі слова Рета про Ешлі, і вона подумала: а чи й справді Ешлі по-лицарському повівся в цій ситуації? І яскравий ореол, що оточував його від того самого дня, коли вона закохалася в нього, вперше ледь-ледь примерк. Пляма ганьби й провини, що лежала на ній, поширилась і на нього. Скарлет спробувала відігнати від себе цю думку, але тільки ще дужче розплакалася.

— Годі-бо! Годі! — скрикнула Мелані, відкинувши своє мереживо. Вона пересіла на канапу й пригорнула Скарлет до грудей.— Мені взагалі не треба було заводити про це мову й засмучувати тебе. Я розумію, як тяжко тобі на серці,— нам краще більш ніколи не торкатися цієї теми. Ані між собою, ані з будь-ким іншим. Вважаймо, що нічого такого не сталося, і квит. Але...— докинула вона з холодною затятістю,— Індії та місіс Елсінг я цього не подарую! Нехай не думають, ніби можна безкарно оббріхувати мого чоловіка й невістку. Я вже подбаю, щоб вони обидві не змогли й в очі людям глянути в Атланті. І кожен, хто віритиме їм чи прийматиме їх, буде моїм ворогом.

Скарлет, уявляючи собі довгий шерег прийдешніх років, з сумом усвідомила, що спричинилася до родової ворожнечі, яка на кілька поколінь порізнить і їхню рідню, і все місто.

Мелані дотримала свого слова. Відтоді вона жодного разу не заводила мови на цю тему ні зі Скарлет, ні з Ешлі. І взагалі ні з ким. Вона трималася з холодною відчуженістю, яка негайно переходила в крижану офіційність, коли хтось бодай пробував натякнути на те, що сталося. Протягом кількох тижнів після того незвичайного прийому, коли Рет так таємниче зник, а місто гарячкувало від збудження, пліток та поділу на різні табори, вона не давала спокою недоброзичливцям Скарлет, чи то були її давні приятельки, а чи й кревнячки. Але вона не обмежувалась розмовами — вона діяла.

Мелані приліпилася до Скарлет, мов реп’ях. Вона наполягла, щоб Скарлет щоранку, як звичайно, вибиралася до крамниці й на лісовий склад, і сама всюди їздила з нею. Вона спонукала Скарлет надвечір роз’їжджати по місту, хоч тій і не дуже хотілося виставляти себе під прискіпливі погляди співгородян. Мелані щоразу сідала в коляску поруч зі Скарлет. І брала її з собою на передвечірні візити і лагідно, але й настійливо, заводила до віталень, в яких Скарлет не бувала вже більше двох років. А Мелані, розмовляючи з враженою подивом господинею дому, всім своїм виглядом ніби промовляла: «Любиш мене, люби й мого собаку».

Вона примушувала Скарлет рано з’являтися з такими відвідинами й залишатись там, аж поки розійдуться останні гості, позбавляючи в такий спосіб дам нагоди почесати язики та поперемивати всім кісточки, що викликало певне обурення з їхнього боку. Ці відвідини були для Скарлет справжньою мукою, але вона не зважувалась опиратися Мелані. Їй гидко було сидіти серед жінок, які потай душі запитували себе, чи й справді її застукано на перелюбстві. Вона з прикрістю усвідомлювала, що ці жінки й не озвалися б до неї, якби не любили Мелані й не боялися втратити її прихильність. Але Скарлет знала, що коли вони прийняли її раз, то вже надалі не зможуть зачиняти двері їй перед носом.

Характерно, що, захищаючи чи осуджуючи Скарлет, майже ніхто не посилався на її порядність. «Від неї чого завгодно можна сподіватись»,— така була загальна думка. Скарлет занадто багато нажила собі ворогів, щоб мати тепер багатьох оборонців. Слова та вчинки її були як більмо на оці стільком городянам, що мало кого непокоїло, чи дуже дошкулить їй цей скандал. Проте кожен остерігався, щоб не потерпіли при цьому Мелані або Індія, і пристрасті вирували радше навколо них, а не навколо Скарлет, і все зводилося до питання: «Збрехала Індія чи ні?»

Ті, які виступали на боці Мелані, тріумфально вказували на факт, що Мелані в ці дні всюди з’являється у товаристві Скарлет. Тож чи могла жінка таких високих моральних засад, як Мелані, обстоювати за провинною жінкою, надто коли та завинила з її власним чоловіком? Та ні в якому разі! Індія просто схибнута стара панна, що ненавидить Скарлет, тому вона й наклепала на неї, і змусила Арчі та місіс Елсінг повірити цим брехням.

Але, слушно запитували прибічники Індії, якщо Скарлет не винна, то де ж капітан Батлер? Чому його нема в місті, поруч з дружиною, щоб підтримати її своєю присутністю? Це запитання зависало в повітрі, а в міру того як збігали тижні й стала ширитись чутка про вагітність Скарлет, у таборі прихильників Індії почали задоволено похитувати головами. Дитина ця не від капітана Батлера, заявляли вони. Всі вже бозна-відколи знають, що Скарлет з чоловіком живе нарізно. Бозна вже відколи місто шоковане тим, що вони сплять в окремих спальнях.

Плітки розповзалися, викликаючи розлам і в місті, і у щільно згуртованому клані Гамільтонів, Вілксів, Берів, Вітменів і Вінфілдів. Кожен з членів цього родинного кола мусив стати на той чи на той бік, ніхто не міг залишитись на нейтральній петиції. Про це вже подбали Мелані з її холодною гідністю та Індія з її гіркою в’їдливістю. Але незалежно, хто з родичів якого погляду дотримувався, всіх їх обурювало, що до цього розбрату між своїми спричинилася Скарлет. Ніхто з них не вважав, що через неї варто було заводити таку колотнечу. І байдуже, на чиєму боці хто стояв, уся рідня щиро шкодувала, що Індія надумала прилюдно прати брудну родинну білизну і втягла Ешлі в гаку неприємну скандальну історію. Та оскільки вона вже це зробила, багато знаходилося таких, що виступали в її обороні проти Скарлет, тим часом як інші, прихильні до Мелані, підтримували саме Мелані та Скарлет.

Половина Атланти була споріднена — або ж претендувала на спорідненість — з Мелані та Індією. Розгалужена мережа братів і сестер у других та третіх і всяких інших дальніх родичів, кревних і не кревних, була така складна й заплутана, що хіба тільки вроджений джорджіанець міг у ній розібратися. Вони всі становили міцно злютований клан, який у притузі завжди протистояв зовнішньому світові суцільною фалангою зімкнених щитів, безвідносно до будь-чиєї приватної думки про поведінку того чи іншого родича. За винятком тітоньки Туп і дядечка Генрі, між якими точилася партизанська війна, об’єкт незлобивих кепкувань протягом багатьох років, усі родичі були в приязних стосунках одні з одними. Вони милі, лагідні й урівноважені люди, уникали навіть дружніх суперечок, без яких не обходилось у більшості атлантських родин.

Але тепер вони розпалися на два стани, і місто могло потішатися, спостерігаючи, як родичі в п’ятому й шостому коліні стають насупроти одні одних у цій найзапеклішій за всю історію Атланти зваді. Це неабияк ускладнило життя другій половині міста, не спорідненій з першою, вимагаючи надзвичайного такту й терпіння, бо ж розкол міг заторкнути чи не кожну громадську спілку. «Гурток комедійних вистав», «Швацький гурток для конфедератських удів та сиріт», «Асоціація впорядкування могил наших славних воїнів», музичний гурток під назвою «Суботній вечір», товариство жіночих танців, «Книгозбірня для підлітків» — усі виявилися втягненими в цей конфлікт. Не лишилися осторонь і чотири церкви разом з їхніми місіонерськими громадами та «Жіночим доброчинним товариством». Пильно треба було дбати, щоб члени протиставних таборів не опинилися в одному й тому ж гуртку чи комітеті.

У загальноприйняті візитні години — від четвертої до шостої — атлантські матрони перебували в постійному напруженні, побоюючись, щоб не завітали до них Мелані й Скарлет і не застали там Індію з відданими їй прибічниками.

З усієї родини найдужче потерпала тітонька Туп. Вона нічого в житті так не жадала, як пробувати у вигоді серед кола прихильних до неї родичів, тож і в цій справі воліла б, щоб і одним догодити, і других не озлити. Але ні одні, ні другі аж ніяк на це не приставали.

Індія мешкала разом з тітонькою Туп, тож якби стара дама стала на бік Мелані, чого їй самій хотілося, Індія зразу ж вибралася б від неї. А без Індії що бідна Туп робила б? Вона ж не могла жити сама. Їй довелося б або поселити у себе когось чужого, або самій перебратися до Скарлет. А стара таки здогадувалась, що капітан Батлер не був би від цього в захваті. Або вона мусила б оселитись у Мелані й спати в малюсінькому закапелку, що правив за дитячу кімнату Бо.

Туп не дуже любила Індію, бо та наганяла на неї страху своєю холодністю, й ригористичністю, і надто вже великою непоступливістю. Але Індія не заважала Туп порядкувати в домі, як здавна було заведено, що цілком задовольняло стару, адже міркування особистої зручності вона завжди ставила вище від моральних принципів. Отож Індія так і залишилася в неї.

Однак її присутність у домі перетворила тітоньку Туп на осереддя колотнечі, бо і Скарлет, і Мелані оцінили це як прихильність старої до Індії. Скарлет чемно, але рішуче відмовилася доплачувати на утримання Туп, допоки Індія перебуватиме під одним з нею дахом. Ешлі щотижня переказував Індії певну суму, але та мовчки й гордо повертала її — на велику прикрість і жаль старої дами. З фінансовим забезпеченням у будинку з червоної цегли було б зовсім сутужно, якби не підтримка дядечка Генрі, хоч і як гнітило Туп, що вона мусить брати від нього гроші.

Туп любила Мелані більше ніж кого у світі, окрім самої себе, а тепер Меллі трималася з нею чемно й холодно, як незнайомка. Хоч жила Мелані, власне, тут-таки за подвір’ям Туп, вона перестала приходити до неї через хвіртку в огорожі, тоді як раніше забігала була по кільканадцять разів на день. Сама Туп і далі заходила до Мелані,— плакала перед нею, запевняла її у своїй любові й відданості, але та відмовлялася говорити на цю тему і ніколи не відповідала на візити.

Туп чудово розуміла, що вона завдячує Скарлет — мало не саме своє життя. Адже в ті чорні дні після війни, коли Туп мала на вибір: або згодитись на допомогу свого «братчика Генрі», або животіти надголодь, ніхто як саме Скарлет утримувала її дім, забезпечувала харчами й одягом, дала їй змогу не схиляти голови в місцевому товаристві. Та й наново одружившись і перебравшись до власного будинку, Скарлет не шкодувала для неї коштів. А цей страхітливий і таємничий капітан Батлер — часто після того, як він відвідував її разом зі Скарлет, Туп знаходила в себе на столику новенького гаманця, натоптаного банкнотами, або ж зав’язану у вузлик хустинку з золотими монетами, нишком всунуту до її швацької скриньки. Рет же завжди присягався, що нічого не знає про це, та ще й робив їй не зовсім делікатні закиди, що вона має потаємного закоханця в особі чи не вусатого дідка Меррівезера.

Так, Туп була зв’язана з Мелані любов’ю, зі Скарлет — матеріальним забезпеченням, а що її зв’язувало з Індією? Нічого, бо присутність Індії тільки позбавляла її потреби міняти приємний плин життя і самій щось вирішувати. А така перспектива дуже гнітила і взагалі була нестерпна, отож Туп, яка ніколи в житті сама за себе нічого не вирішувала, просто махнула рукою — хай буде як буде, і через це частенько тільки й знала, що невтішно плакати.