Розділ «Частина третя»

— Міс Меллі... вона не може?..— Порк з делікатності урвав на півслові.

— У міс Мелані нема молока.— Боже милий, та мама зімліла б, якби почула такі слова з її уст!

— Ну, тоді, міс Скарлет, моя Ділсі зможе годувати дитятко міс Меллі. Моя Ділсі оце недавно розродилася, і молока у неї стане на двох.

— То в тебе знову дитина, Порку?

Діти, діти, діти. І нащо Бог плодить стільки дітей? Хоча ні, це не Бог. Це дурні люди їх плодять.

— Атож, мем, такий опецькуватий чорний хлопчик. Він...

— Тоді скажи Ділсі, нехай не морочиться дівчатами, я сама їх догляну. А вона хай погодує немовля міс Мелані й зробить що може для неї самої. І скажеш Мамці запорати корову, а цього бідного коня ти вже сам одведи на стайню.

— Стайні нема, міс Скарлет. Вони порубали її на багаття.

— Не тороч мені більше, що «вони» те зробили й те. Скажи Ділсі, нехай подбає про них. А сам сходи відкопай віскі та набери ямсу.

— Але ж як його потемки копати, міс Скарлет?

— Відколи скіпку від дровеняки, ти що, сам не здогадаєшся?

— Так нема ніяких дровеняк. Вони...

— Зроби як-небудь... Сам придумай як. Але принеси, що тобі сказано, і не барись. Іди вже.

Голос її звучав тепер гостріше, ніж спершу, і Порк чимхутчій забрався з кімнати, а Скарлет лишилася сама з Джералдом. Вона лагідно поплескала його по коліну. Він дуже схуд, а мав же такі міцні стегна завдяки звичці їздити верхи! Треба чимось його відвернути від цієї апатії. Тільки не розпитувати про маму. Нехай уже пізніше, зараз у неї нема для цього сили.

— А як це вони не спалили Тари?

Джералд подивився на Скарлет так, наче не розчув її запитання, і вона запитала вдруге.

— Як це?..— почав він і затнувся.— Та у них тут був штаб.

— Штаб янкі?.. В нашому домі?

У неї з’явилось таке відчуття, немов рідні їй стіни опоганено. Цей дім священний, бо тут жила Еллен, і в ньому ці заброди... ці...

— А так, штаб їхній, дочко. Спершу, коли вони ще не прийшли сюди, ми побачили, як куриться дім за річкою, там, де Дванадцять Дубів. Але на той час Душка й міс Індія вже вибралися звідти із кількома своїми неграми, тож ми за них не журились. Ну, а ми не могли виїхати. Дівчата були такі хворі... і твоя мати... що ми просто не могли. Наші негри порозбігалися хто й зна куди. Покрали фургони, мулів. Мамка, Ділсі й Порк — ці не розбіглись. Дівчата і твоя мати... вони були в такому стані, що їх не можна було везти в дорогу.