Розділ «Частина третя»

Звіяні вітром. Книга 1

Ще кілька днів брести в тяжкій дорозі...

А в мозку її крутилося: «Ще кілька кроків... ще кілька кроків у тяжкій дорозі...»

І ось вони вже вибралися на пагорб, і перед ними постали дуби Тари — висока темна гущавина на тлі потьмянілого неба. Скарлет напружила зір, чи не побачить вогника. Але не світилося ніде.

«Нікого нема! — подумалось їй, і свинцевий тягар ліг на груди.— Нікого!»

Вона завернула коня на під’їзну алею, і верховіття кедрів, що сходилось у них над головою, оповило все нічною чорнотою. Вдивляючись у темінь довгого тунелю, вона побачила...— чи то їй привиджується? а може, натомлені очі підводять її? — невиразний тьмавий проблиск білих стін Тари. Домівка! Рідна домівка! Любі її серцеві побілені стіни, вікна, на яких поколихуються фіранки, широкі веранди — невже й справді то вони там попереду проступають з мороку ночі? Чи, може, ніч милосердно щадить її зір перед жахітливим руйновищем, таким, як у садибі Макінтошів?

Алея, здавалося, видовжилась на добру милю, а кінь, хоч як вона тягла його за гнуздечку, ступав дедалі повільніше. Очі Скарлет жадібно впивалися в темряву. Дах начебто цілий. Невже... Невже таки правда?.. Та ні, цього не може бути. Перед війною ніщо не встоїть, навіть стіни Тари, нехай вона й збудована на віки. Не могла війна оминути їхньої оселі.

Але поступово обриси чіткішали. Скарлет сильніше потягла коня. З темряви й справді виринули білі стіни. Зовсім не закурені димом. Тара вціліла! Її домівка! Вона випустила гнуздечку й побігла вперед, наче поривалася припасти руками до рідних стін. У цю мить вона побачила, як на темній веранді вирізнилася чиясь тінь і зупинилась над східцями. Отже, Тара не безлюдна. Хтось тут є!

Крик радості ладен був зірватись у неї з уст, але щось її стримало. В домі було так темно й тихо, і постать при вході не рухалась і не озивалася. Що тут сталося? Що саме? Будинок уцілів, але був повитий такою самою моторошною тишею, як і вся сплюндрована земля навкруги. Потім постать ворухнулась і поволі, натужно спустилася вниз.

— Тат? — хрипко прошепотіла Скарлет, непевна, чи то таки він.— Це я, Кеті Скарлет. Я вернулась додому.

Джералд ступнув до неї, мовчазний, мов сновида, тяжко волочачи за собою негнучку в коліні ногу. Він наблизився впритул до Скарлет і непорозуміло втупився в неї, наче вона бачилась йому вві сні. Тоді простяг руку й поклав їй на плече. Скарлет відчула, як тремтить його рука, немовби він пробуджувався від кошмарного видива й тільки-тільки починав усвідомлювати навколишнє.

— Доню! — насилу промовив він.— Доню.

І змовк.

«Боже, та він же зовсім старий!» — промайнуло у Скарлет.

Джералдові плечі безпорадно обвисли. На обличчі, ледь видному в присмерку, не лишилося й сліду колишньої енергії та життєвої снаги Джералда, так йому властивої, а очі, задивлені в неї, мали майже такий самий наполоханий і приголомшений вираз, як і очі малого Вейда. Це був просто старий і немічний дідок.

І раптом страх перед чимось невідомим пронизав Скарлет, вихоплюючись на неї з темряви,— вона стояла й оніміло дивилась на батька, а злива запитань завмирала на її устах.

З візка знову почулося попискування немовляти, і Джералд, напружившись, неначе трохи прийшов до пам’яті.

— Це Мелані з дитиною, швиденько прошепотіла Скарлет.— Вона дуже хвора, і я привезла її до нас.

Джералд забрав руку у неї з плеча й випростався. Коли він повільно рушив до візка, то чимось нагадав їй колишнього гостинного господаря Тари, що вітає гостей, і слова його були наче видобуті десь із глибин свідомості.

— Кузино Мелані!

Мелані спробувала озватись, але її майже не було чутно.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Звіяні вітром. Книга 1» автора Маргарет Мітчелл на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина третя“ на сторінці 53. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи