Розділ «Частина третя»

Запала мовчанка, і в уяві Скарлет постала матір, якою вона, певно, була напередодні хвороби — тендітна опора всієї Тари, повсякчас у роботі, в догляді за іншими, сама не встигала ні поїсти, ні виспатись, аби лиш інші мали і спочинок, і їжу.

— А потім вони пішли. Потім пішли.

Він довгенько помовчав, а тоді несміливо доторкнувся до її руки.

— Я радий, що ти вдома,— просто сказав він.

Біля чорного ходу почулося шурхання ногами. Бідолаха Порк, привчившись за сорок років витирати черевики, перше ніж увійти в дім, не кинув цієї звички і в теперішню годину. Він вступив до кімнати, обережно несучи дві гарбузові бутлі, а поперед ним розходився міцний дух спиртного, що скапувало на підлогу.

— Трошки розхлюпалося, міс Скарлет. Бо воно важкувато наливати з барильця в таку бутлю.

— Нічого, Порку, дякую.— Скарлет узяла в нього гу мокру посудину і аж скривилася, коли прикрий запах віскі вдарив їй у ніздрі.

— Випий, тат,— сказала вона, передаючи Джералдові незвичайну горілчану флягу і беручи з рук у Порка другу гарбузину, з водою. Джералд слухняно, мов дитина, підніс шийку до рота й гучно відсьорбнув. Коли вона простягла йому воду, він заперечливо похитав головою.

Тоді вона узяла у нього назад гарбузину з віскі й уже прикладала її до уст, аж це помітила, що він пильно зорить за нею і в очах його тінь несхвалення.

— Я знаю, цей напій не для дам,— коротко сказала вона.— Але сьогодні, тат, я не дама, і в нас багато роботи.

Скарлет перевела подих, нахилила бутлю і одним духом ковтнула. Гарячий струмінь опік горло й побіг униз до шлунка, вона аж похлинулась, а на очах виступили сльози. Тоді знову глибоко перевела подих і ще раз піднесла посудину до уст.

— Кеті Скарлет,— озвався Джералд, уперше від її повернення з владною ноткою в голосі,— годі вже. Ти не знаєш, що таке спиртне, і можеш сп’яніти.

— Сп’яніти? — Вона засміялась неприємним сміхом.— Сп’яніти? Дай Боже, щоб так і було. Я хочу упитися в дим, щоб забути про все на світі.

Вона ковтнула вдруге, і тепло поволі розбіглося по жилах аж до самих пучок. Цей добротворчий вогонь дарує таке блаженство! Здавалося, він досяг навіть закрижанілого її серця і повертає їй життєву снагу. Побачивши розгублений болісний погляд Джералда, вона знов поплескала його по коліну й спробувала зобразити на обличчі заводіяцьку усмішку, таку любу йому колись.

— Хіба я можу сп’яніти, тат? Я ж твоя дочка. Невже я не успадкувала найміцнішу голову на всю округу Клейтон?

Дивлячись на її втомлений вид, він ледь-ледь усміхнувся. Віскі його теж підбадьорило. Вона простягла йому бутлю.

— Сьорбни ще разок, і я проведу тебе нагору й укладу спати.

Аж це сама себе осмикнула: таж таким тоном вона розмовляє з Вейдом! А з батьком не годиться так говорити. Це неповага. Він, однак, з уважністю прислухався до її слів.

— Атож, укладу тебе спати,— додала вона безжурно.— Дам тобі ще раз сьорбнути, може, навіть і все випити, аби лиш ти заснув. Тобі треба виспатись. Кеті Скарлет вернулася додому, і ти можеш нічим не журитись. Пий.

Він покірно відхлебнув і вона, взявши його попідруч, допомогла йому підвестися.