Розділ «Частина третя»

— Її там нема,— відповіла Пріссі.

— А де вона? Коли вона буде вдома?

— Та бачте, мем,— сказала мала негритянка, неможливо розтягуючи слова, аби надати більшої ваги своєму повідомленню.— Їхня куховарка каже — міс’ Мід рано-вранці поїхала, бо молодого місте’ Філа поранено, і вона забрала повіз, і старого Талбота, й Бетсі, й усі вони поїхали привезти його додому. Куховарка каже — він тяжко поранений, і міс’ Мід не зможе сюди прийти.

Скарлет втупилася в Пріссі й насилу стримувала себе, щоб не шарпонути її за плечі. І чого це негри завжди пишаються, приносячи лихі вісті?

— Та не стовбич тут як стовп! Збігай до місіс Меррівезер і попроси її прийти або прислати свою няньку. Гайда, швидко.

— А їх там нема, міс Скарлет. Я як вертала, заглянула туди на хвилинку до їхньої няньки. Так їх там нема! І дім замкнено. Мабуть, вони у шпиталі.

— А, то он де ти так довго барилася! Коли я посилаю тебе кудись, треба туди йти, куди сказано, а не застрявати десь «на хвилинку». Збігай тоді...

Скарлет урвала мову й задумалась. Хто з їхніх знайомих був у місті, що міг би стати в пригоді? Хіба місіс Елсінг? Правда, Скарлет вона недолюблювала, але до Мелані завжди була прихильна.

— Збігай до місіс Елсінг, поясни їй усе до ладу й попроси прийти. І послухай, що я тобі скажу, Пріссі. Місіс Меллі має ось-ось родити, і будь-якої хвилини буде потрібна твоя поміч. Отож бігом — одна нога там, а друга тут.

— Добре, мем,— сказала Пріссі, обернулась і черепашок) ходою посунула до хвіртки.

— Та швидше ти, сновидо!

— Добре, мем.

Пріссі ледь-ледь прискорила ходу, а Скарлет вернулася в дім. І знову завагалась, перш ніж піднятися нагору до Мелані. Їй же треба буде пояснити, чому місіс Мід не прийде, а вона може розхвилюватись, почувши, що Філа тяжко поранено. «Та нехай уже, збрешу там щось»,— подумала Скарлет.

Ввійшовши до кімнати Мелані, вона побачила, що таця з їжею стоїть незаймана. Мелані лежала на боці, обличчя біле, мов полотно.

— Місіс Мід у шпиталі,— пояснила. Скарлет.— Але прийде місіс Елсінг. Тобі що, погано?

— Не дуже,— збрехала Мелані.— Скарлет, а довго це в тебе було, коли ти родила Вейда?

— Та раз-два, й по всьому,— відповіла Скарлет удавано бадьорим тоном.— Я була надворі й ледве встигла забігти всередину. Мамка заявила, що це просто ганьба — я так швидко розродилась, мов негритянка.

— Я б теж хотіла, щоб у мене було, як у негритянки,— сказала Мелані з силуваною усмішкою, яка відразу й погасла, коли її лице скривилося з болю.

Скарлет глянула на вузькі стегна Мелані, що аж ніяк не обнадіювало, але промовила заспокійливо:

— Та це зовсім і не страшно.