Розділ «Частина третя»

Звіяні вітром. Книга 1

— Не знаю. Боюся, що скоро, але я не знаю. Ти повинна сама знати. Гайда нагору.

Скарлет схопила зі столика свій солом’яний брилик і напнула на голову. Глянувши мимохідь у дзеркало, вона автоматично поправила неслухняного кучерика. Холодні брижі страху з глибин її єства розбіглись по всьому тілу — вона відчула цей холодок навіть на кінчиках пальців, коли пучками доторкнулась до розпашілих щік, а на чолі у неї виступив піт. Скарлет сквапливо вийшла з будинку на пекуче сонце. Яскрава світлінь аж сліпила, і коли Скарлет швидко простувала Персиковою вулицею, кров гупала їй у скроні від спеки. Десь із центру чути було гул багатьох людських голосів — він то наростав, то спадав. Коли вдалині показався дім Лейденів, вона вже почала засапуватись через туго зашнурований корсет, але ходи не сповільнила. Голоси стали чутнішими.

Від Лейденів до П’яти Променів був такий жвавий рух, наче у розворушеному мурашнику. Носилися взад-вперед негри з наполоханими обличчями, на ганках сиділа без догляду й плакала біла дітлашня. Вулицю всю затолочили військові фургони, санітарні карети з пораненими, повози, наладовані різними валізами й меблями. З бічних провулків вихоплювались якісь верхівці, що прямували до штабу Гуда. Перед будинком Боннелів стояв старий Амос, тримаючи за вудила коня, запряженого в коляску; побачивши Скарлет, негр аж закотив очі.

— То ви ще не виїхали, міс Скарлет? А ми вибираємось. Стара пані спаковує клунка.

— Вибираєтесь? Куди?

— Бог його зна куди, міс. Кудись. Янкі ж підступають!

Вона хутко майнула далі, навіть не попрощавшись із ним.

Янкі підступають! Біля каплиці Веслі Скарлет зупинилася перевести дух і трохи вгамувати серце. Вона просто зомліє, якщо не заспокоїться. Стоячи отак і спираючись рукою на ліхтарний стовп, вона раптом побачила, як вулицею від П’яти Променів мчить верхи офіцер, і ту ж мить вибігла на середину дороги й замахала до нього рукою.

— Стривайте! Спиніться, будь ласка!

Вершник так різко шарпнув поводи, що кінь аж дибки звівся. Глибокі борозни втоми й виснаження пролягли на обличчі офіцера, але, незважаючи на це, він галантним жестом скинув з голови пошарпаного сірого капелюха перед Скарлет.

— Чим можу стати в пригоді?

— Скажіть, це правда? Що янкі підступають?

— Либонь що так.

— Це ви напевно знаєте?

— Так, пані. Знаю. Півгодини тому до штабу доставили депешу з поля бою під Джонсборо.

— Під Джонсборо? Це точно?

— Точно. Нема чого тішити себе ілюзіями, пані. Депеша була від генерала Гарді, і в ній сказано: «Я програв битву й відступаю».

— Боже мій!

Понуре обличчя втомленого вершника лишилося незворушним, коли він глянув на Скарлет. Офіцер стягнув поводи й надів капелюха.

— О сер, будь ласка, хвилечку. Що ж нам робити?

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Звіяні вітром. Книга 1» автора Маргарет Мітчелл на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина третя“ на сторінці 30. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи