Дорога

Так, але іноді втрачаю пильність.

Посадивши сина на ящик для взуття точно під ліхтарем, дістав пластмасовий гребінець і ножиці і взявся за стрижку. Старався з усіх сил, а тому витратив багато часу. Закінчивши, зняв з плечей хлопчика рушник, і зібрав з підлоги золотисті прядки, обтер йому обличчя і плечі вологою ганчіркою, і підніс дзеркало, щоб той міг на себе подивитися.

— Просто чудово, тату.

— Ну і добре.

— Я виглядаю дуже худим.

— Ти і є худим.

Він і собі підстриг волосся, але вийшло не дуже. Поки підігрівалася вода, зі стриг ножицями бороду, а потім побрився безпечною пластмасовою бритвою. Хлопчик спостерігав за його діями. Закінчивши, подивився на себе в дзеркало. Невиразне підборіддя. Сам здивувався. Повернувся до сина:

— Ну, як я виглядаю?

Хлопчик підняв голову:

— Не знаю… А тобі не буде холодно?

Приготували розкішну вечерю і всілися за стіл при свічках: шинка, і тушкована квасоля, картопляне пюре з підливкою, і здобні булочки. Знайшов чотири літрових пляшки марочного віскі — так і не розпакованих, в паперових пакетах з магазину, — хлюпнув трохи у склянку, розбавив водою і випив. Відчув запаморочення, ще навіть не встигнувши випити половину стакану, і більше пити не став. На десерт поїли консервовані персики з булочками і випили кави. Викинули тарілки та пластмасові прилади в сміттєвий пакет, а потім сіли грати в шашки, і незабаром хлопчикові прийшов час лягати спати.

Уночі його розбудив приглушений стукіт дощових крапель по матрацу, яким він замаскував двері. Мабуть, справжня злива, раз зміг почути. Встав, з ліхтариком піднявся сходами і підняв двері і посвітив навколо: весь двір вже затопило, дощ лив як з відра. Зачинив двері. По краях просочилася вода і капала по сходинках, але бункер, скоріше за все, вистоїть. Торкнувся хлопчика — весь спітнілий; стягнув з нього одну ковдру і став його обмахувати, потім зменшив полум'я в обігрівачі і ліг спати.

Коли прокинувся наступного разу, вирішив, що дощ перестав. Але прокинувся від іншого. Йому наснилися раніше не бачені істоти. Вони не могли говорити. Привиділося, що вони кралися з боків ліжка, а як тільки він прокинувся, відразу поховалися. Повернувся і подивився на хлопчика. Тоді-то вперше до нього дійшло, що для сина він сам інопланетянин. З планети, якої більше немає. Розповіді про яку народжують підозри. Хіба можна просто для розваги відтворити те, що він втратив, не зазнавши гіркоти втрати? І хлопчик розумів це значно краще, ніж він сам. Спробував пригадати сон, але не зміг. Від сну залишилися тільки відчуття. Подумав: а що, якщо вони прийшли його попередити? Про що? Про те, що неможливо в душі дитини розпалити інтерес до того, що його самого давним-давно перестало хвилювати. Навіть зараз у дальньому куточку свідомості існувала думка, що краще б їм не натикатися на цей бункер. У глибині душі він бажав, щоб всьому настав кінець.

Переконавшись, що вентиль балона надійно закритий, все на тому ж ящику для взуття взявся розбирати плитку. Від'єднав нижню панель, і витягнув блок конфорок, і гайковим ключем відкрутив дві з них. Витрусив з пластикової банки болти і гвинтики, порився і відшукав болт відповідного розміру, і укрутив його в один з отворів і туго затягнув. Під'єднав шланг від балона: вийшла металева портативна плитка — легка, як пушинка. Поклав її на ящик, непотрібні деталі зібрав і кинув у сміття, піднявся наверх — подивитися, яка погода. Матрац просочився водою, так що він ледве зміг підняти двері. Стоячи на верхній сходинці, дверцята — на плечах, став оглядатися. Морозить. Неможливо визначити, який час доби. Подивився на будинок, подивився на мокрі поля навколо, зачинив двері, спустився і почав готувати сніданок.

Весь день тільки й робили, що їли та спали. Він планував вирушити далі, але в такий дощ… Хороший привід затриматися ще на якийсь час. Візок з магазину захований в сараю. Навряд чи в таку погоду кому-небудь захочеться відправитися в подорож. Вони перебирали припаси, прикидаючи, що можна взяти з собою, відкладали потрібні речі в окрему купу в кутку бункера. Короткий день промайнув непомітно. До вечора дощ стих, і тоді вони вилізли назовні і стали перетягувати в сарай коробки, і вузли, пластикові пакети і укладати все це на візок. Слабо освітлений люк посеред темного двору з вигляду точнісінько як розрита могила зі старого полотна, що зображує кінець світу. Заповнивши візок доверху, батько вкрив його шматком поліетилену і, пропустивши мотузки через кільця по краях зробленої накидки, міцно прив'язав до прутів візки. Відступили назад і в світлі ліхтарика подивилися, як вийшло. Подумки вилаяв себе за те, що не додумався прихопити з магазину парочку запасних коліщаток. Пізно. Дзеркало зі старого візка теж би згодилося, та що тепер говорити… Повечеряли й лягли спати. Рано вранці по черзі покупалися у ванній, помили голову, поснідали і з першими променями вже йшли по дорозі, в чистих масках, вирізаних з простирадла. Хлопчик попереду, змітає віником на узбіччя сучки й гілки, батько схилився над ручкою візка і вдивляється в загублену вдалині дорогу.

По сирому лісі перевантажений візок не провезти. В обід зупинилися прямо на дорозі, і закип'ятили чай, доїли останню шинку з банки з крекерами і гірчицею. Яблучне пюре на десерт. Сиділи спина до спини, стежили за дорогою.

— Тату, ти знаєш, де ми?

— Приблизно.

— Це як?

— Ну, думаю, до узбережжя ще миль двісті. Якщо по прямій, як летить зграя ворон.