Дорога

Батько махнув лопаткою в сторону низьких сталевих дверей. Біотуалет вони обидва бачили вперше, і батько вирішив, що варто розібратися, як ним користуватися. Надовго в бункері вони не затримаються, але поки там сидять, зовнішні двері краще б відкривати якомога рідше. Хлопчик попрямував до дверей, волосся злипалися від поту. Запитав:

— Що це?

— Кава. Шинка. Прісні булочки.

— Ух ти!

Поставив в проміжку між ліжками взуттєву шафку, постелив рушник і розставив пластмасові тарілки, чашки, розклав столові прилади. Туди ж — миску з хлібом, накриту серветкою, масло на тарілці і баночку концентрованого молока. Сіль і перець. Подивився на сина. Заспаний, рухається ледве-ледве. Приніс з плити сковорідку і підчепив виделкою шматок обсмаженої шинки, поклав його хлопчикові на тарілку разом з омлетом, і додав повну ложку тушкованих бобів, і налив кави в чашку. Хлопчик запитально подивився на батька.

— Починай, а то охолоне.

— З чого починати?

— Що більше подобається.

— Це що, кава?

— Так. Дивись, намасти масло на хліб, ось так…

— Добре.

— Все гаразд?

— Не знаю.

— Погано себе почуваєш?

— Ні, добре.

— А що тоді?

— Як ти думаєш, нам не треба цим людям подякувати?

— Яким людям?

— Ну, тих, які нам все це дали.

— М-м-м. Ну, напевно… Варто було б.