Дорога

— Ти подякуєш??

— А чому не ти сам?

— Я не знаю як.

— Е-е, ні. Ти ж знаєш, як сказати дякую.

Хлопчик сидів, дивлячись в тарілку. Схоже, розгубився. Батько тільки зібрався відкрити рот, як син раптом заговорив:

— Шановні люди, спасибі за їжу і за речі. Ми знаємо, що ви приберігали їх для себе, і, будь ви тут, ми ніколи б до них не доторкнулися, які би голодні не були. Нам дуже шкода, що ви не змогли ними скористатися, і сподіваємося, що ви знайшли спокій в раю у Бога.

Подивився на батька знизу вгору:

— Так піде?

— Так, піде.

Хлопчик ні за що не хотів залишатися в бункері один. Так і ходив за батьком взад-вперед по двору, поки той перетягував пластикові пляшки з водою у ванну кімнату в глибині будинку. Прихопили з собою газову плитку і пару каструль, закип'ятили воду, і вилили її у ванну, додали туди холодної з пляшок. На всі приготування пішло багато часу, але батько хотів, щоб вийшло як треба. Коли ванна наповнилася майже до країв, хлопчик роздягнувся і, тремтячи, переступив борт і ліг на дно. Худий, брудний, голий. Обхопив плечі руками. Темно, тільки й видно, що блакитний щербате коло вогню на горілці плитки.

— Ну як?

— Ну от, зігрівся душею і тілом.

— Зігрівся душею і тілом?!

— Ага.

— Звідки ти знаєш цей вислів?

— Я не знаю звідки.

— Ну гаразд. Хм, зігрівся душею і тілом.

Батько вимив його засмальцьоване заплутане волосся і гарненько почухав всього намиленою губкою. Спустив брудну воду, полив з ковша, загорнув тремтячу дитину в рушник і потім ще в ковдру. Розчесав йому волосся, подивився. Від хлопчика йшов густий пар, більше схожий на дим.

— Ти як, все добре?

— Дуже ноги замерзли.