Дорога

— Краще потримаю лампу.

— Зрозумій, хороші люди роблять саме так. Вони продовжують почате і не здаються.

— Я розумію.

Пішли у двір, залишаючи за собою чорний шлейф диму від горящого світильника. Засунув револьвер за пояс, і взяв лопату, став колупати фанеру навколо засува на двері. Підсунув вістрі лопати під засув і наполовину його висмикнув. Потім нагнувся, вхопився за замок і, гарненько крутну, висмикнув і закинув його в траву. Глянув на сина і запитав: Ти як, нічого? Хлопчик мовчки кивнув, тримаючи світильник перед собою. Ривком підняв двері і відкинув їх на траву. Земля з шурхотом посипалася вниз по вузьких сходах з грубих необтесаних дощок. Простягнув руку і забрав у дитини світильник. Почав спускатися, але раптом повернувся, і потягнувся до сина, поцілував його в лоб.

Стіни бункера складені з цементних блоків. Бетонна підлога викладена кахлем. Парочка ліжок з панцирними сітками — по одному біля кожної стіни; в ногах згорнуті по-армійському матраци. Повернувся і подивився на сина, що мружисвся через дим світильника, застиглий на верхній сходинці. Потім спустився нижче, сів, підняв світильник.

— Боже! О боже!

— Що там, тату?

—Спускайся. О боже! Спускайся скоріше.

Коробки, одна на іншій, до самої стелі. Банки помідорів, персиків, бобів, абрикосів. З шинкою. З тушкованою яловичиною. Сотні галонів питної води в десятилітрових пластикових каністрах. Паперові рушники, туалетний папір, одноразові тарілки. Поліетиленові мішки для сміття, забиті ковдрами. Він стиснув голову руками: О господи! Знову подивився на дитину.

— Все в порядку. Спускайся сюди.

— Тату?

— Та спускайся ж. Спускайся і подивися сам.

Він поставив світильник на сходинку, дотягнувся до хлопчика і взяв його за руку.

— Давай. Все в порядку.

— Що ти знайшов?

— Все. Абсолютно все. Подивися, сам побачиш.

Допоміг хлопчику спуститися сходами, підняв вище світильник, щоб краще бачити.

— Бачиш? Ти бачиш?

— Що це таке?

— Їжа. Можеш прочитати?