Дорога

— Ну добре.

Проходили через містечка, в яких рекламні щити надривалися, попереджаючи про небезпеку. Щити замазані тонким шаром фарби, щоб можна було заново на них писати. Крізь фарбу проступає текст старої реклами зниклих без сліду речей. Сиділи на узбіччі і закінчували останні яблука.

— Що з тобою?

— Нічого.

— Ми обов'язково знайдемо що поїсти. Завжди знаходили і тепер знайдемо.

Хлопчик нічого не сказав. Батько уважно на нього дивився.

— Тебе ж не це турбує?

— Та годі…

— Скажи мені.

Хлопчик відвернувся, дивився на дорогу.

— Я хочу, щоб ти мені сказав. Не бійся.

Син заперечливо похитав головою.

— Подивись на мене.

Хлопчик повернувся. Видно, що плакав.

— Скажи мені, будь ласка.

— Ми ж нікого не з'їмо, правда?

— Ні, звичайно ні.

— Навіть якщо будемо помирати з голоду?

— Ми і зараз голодуємо.

— А ти казав, що ні.