Дорога

— Ні, нічого в цьому озері немає.

У тому далекому-далекому минулому десь поблизу від цього місця він бачив, як сокіл каменем падав з блакитної скелі, і врізався в зграю лелек, хапав одну, і тягнув вниз до річки. Довготелесий незграбний лелека мляво бовтався в пазуристих лапах і все кидав, кидав в холодному осінньому повітрі свої білосніжні пір'я.

Зернисте повітря, смак якого назавжди залишається в роті. Вони стояли під дощем, як стоїть стадо, захоплене негодою. Потім рушили далі, розтягнувши поліетилен над головою, під монотонний шум дощу. Ноги наскрізь промокли і замерзли, а взуття скоро зовсім розвалиться. На схилах — мертві втоптані в бруд стебла пшениці. В пелені дощу — чорні силуети обвуглених дерев на гребенях горбів.

Зате в його снах вирували яскраві кольори. А як ще може заявити про себе смерть? Відразу після пробудження все моментально перетворювалось на попіл. Так від денного світла руйнуються фрески, що століттями зберігалися в замурованих гробницях.

Дощ припинився, потепліло, і вони нарешті спустилися в долину. Подекуди ще проступають обриси фермерських ділянок. Ніде ні травинки, все сухе і мертве до самих коренів. Високі обшиті вагонкою будинки. Однакові залізні дахи. Довгий сарай посеред поля з рекламою по схилу даху: десятифутові вицвілі літери запрошують відвідати Рок-Сіті.

Придорожні кущі розрослися і перетворилися в непрохідну стіну переплутаних чорних колючок. Ніяких ознак життя. Він залишив хлопчика посеред дороги з револьвером напоготові, а сам піднявся по витертих кам'яних сходах на відкриту веранду старого фермерського будинку і, приставивши руку до очей, заглянув у вікно. У будинок увійшов через кухонні двері. Сміття на підлозі, старі газети. Посуд в шафі, кружки на гачках. Пройшов по коридору і зупинився в дверях вітальні: старовинна фісгармонія в кутку, телевізор, дешеві дивани, а поруч — ручної роботи шафа з вишневого дерева. Піднявся на другий поверх. Спальні. Все покрито попелом. Дитяча кімната, на підвіконні м'яка іграшка — собака, ніби визирає в сад. Понишпорив в стінних шафах. Скинув покривала з ліжок і виявив дві зовсім непогані вовняні ковдри. Потім спустився в кухню. У коморі знайшлися три банки консервованих помідорів домашнього приготування. Здув пил з кришок і оглянув з усіх боків. Хтось до нього не ризикнув взяти банки, і він теж не наважився. Вийшов з дому з перекинутими через плече ковдрами. Закрокували далі.

На околиці міста наткнулися на супермаркет. Кілька старих машин посеред захаращеної парковки. Там залишили свій візок. Пройшли по завалених сміттям рядах. В овочевому відділі на дні ящиків знайшлося кілька скам'янілих квасолин та муміфіковані останки того, що колись було абрикосами. Хлопчик не відставав ні на крок. Через задні двері вийшли назовні, де нічого, крім пари заржавілих візків, не було. Повернулися назад в магазин — шукали новіший візок, але безуспішно. Поруч із вхідними дверима — перекинуті на підлогу і розбиті монтировкою два автомати для продажу кока-коли. У пилу — розкидані по підлозі монети. Він сів, запустив руку всередину: у другому автоматі пальці наткнулися на холодний металевий циліндр. Повільно витягнув руку з видобутком і втупився на банку кока-коли.

— Що це, тату?

— Дещо смачненьке, для тебе.

— Що це?

— Почекай. Сідай.

Послабив вузли, допоміг хлопчику зняти рюкзак і поставив його так, щоб можна було спиною на нього спертися. Просунув великий палець під вушко, смикнув догори і відкрив банку. Піднісши кока-колу ближче до носа, вловив шипіння лопаючих бульбашок і простягнув банку хлопчикові.

— Ось, пробуй. Хлопчик взяв банку.

— Там бульбашки.

— Нумо, не бійся.

Хлопчик подивився на батька, нахилив банку і зробив один ковток. Задумливо посидів, вирішуючи, чи подобається йому чи ні, а потім сказав:

— Страшенно смачно.

— Ну бачиш.

— Тату, ти теж ковтни.

— Я хочу, щоб ти все випив сам.