Дорога

— Всі?

— Всі до єдиного.

— Ти за ними скучаєш?

— Так.

— Куда ми ідемо?

— На південь.

— Гаразд.

Весь день вони крокували по чорній дорозі, лише під вечір влаштували привал і трохи перекусили. Берегли свої мізерні запаси. Хлопчик дістав з візка іграшкову вантажівку і сучком прокладав для нього дорогу в попелі. Вантажівка повільно котилась. Хлопчик зображував шум мотора. Було майже тепло, і вони заснули прямо на землі, зарившись у листя і підклавши рюкзаки під голову.

Його розбудив якийсь звук. Повернувся на бік, прислухався. Повільно підняв голову, в руці — револьвер. Подивився на сина, а коли перевів погляд назад на дорогу, то жахнувся: ці підійшли так близько, що можна було легко розгледіти що йдуть в першому ряду. О Господи, - прошепотів. Дотягнувся до дитини і легенько його потряс, не зводячи очей з дороги. Вони наближалися, човгаючи ногами по попелу, поводячи з боку в бік головами в капюшонах. Деякі — в протигазах. На одному — костюм біохімічного захисту. Неймовірно брудний, весь у плямах. Опущені плечі, в руках довгі палиці. Кашляють. Потім з дороги долинув звук, схожий на ревіння дизельного мотора. Швидше, — прошепотів він. — Швидше. Засунув револьвер за пояс, схопив хлопчика за руку, потягнув візок серед дерев і перекинув там, де вона б найменше впадала в очі. Хлопчик онімів від страху. Батько притягнув його до себе: Нічого, нічого. Треба тікати. Не оглядайся. Біжимо.

Перекинув обидва рюкзака через плече, і вони понеслися по випаленому лісі. Хлопчик поблід від жаху. Біжи, — прошепотів йому батько. — Біжи. Озирнувся назад: вантажівка все ближче і ближче, в кузові стоять люди, озираються. Хлопчик впав, він його підняв ривком: Нічого, нічого. Біжимо.

Він побачив просвіт в лісі, вирішив, напевно, канава або просіка, виявилося — стара закинута дорога за стіною бур'яну. Подекуди крізь попіл проступають ділянки потрісканого асфальту. Змусив хлопчика пригнутися, упали плазом, прислухаючись, насилу переводячи подих. Розрізнили тарахтення дизельного мотора, незрозуміло на чому працюючого. Підвівся, побачив дах кабіни вантажівки, що повзе по основній дорозі. Чоловічі фігури в кузові, у деяких в руках рушниці. Вантажівка проїхала, чорні вихлопні гази клубочилися між деревами. Мотор явно барахлить. Збивався, чхав. Звук віддалявся.

Присів, стукнув себе по лобі: О боже. Чути було, як мотор фирчить і глухне. Потім тиша. У руці револьвер, не пам'ятав, коли вихопив його з-за пояса. Почув, як вони перемовляються, відкривають і піднімають капот. Сидів, обнявши хлопчика однією рукою. Ш-ш-ш, — сказав йому, — ш-ш-ш. Через деякий час мотор знову запрацював, скриплячи і потріскуючи, як старий корабель. Щоб вантажівка завівелася, людям довелося його штовхати. І швидкість набрати виявилося не так-то легко, адже дорога йшла в гору. Пару хвилин опісля мотор зафиркав і знову заглох. Батько підвівся і подивився: прямо на них йшов один з цієї команди. Їх розділяло футів двадцять, не більше. Вони застигли від жаху.

Він підняв револьвер, прицілився. Людина зупинилась, одна рука висить як батіг, на обличчі — забруднена пом'ята маска, які раніше носили малярі. Здувається і роздувається при кожному вдиху-видиху.

— Йди вперед.

Чоловік подивилась на дорогу.

— Не оглядайся. Дивись на мене. Не думай кричати. Вб'ю.

Той зробив кілька кроків вперед, однією рукою притримуючи штани. Нерівні дірки в ремені — хроніка голоду. Інший кінець ременя лисніє — об нього заточують ніж. Чоловік відступив до узбіччя, подивився на пістолет, подивився на хлопчика. Чорні кола навколо запалих очей. Ніби з очниць людського черепа дивиться дикий звір. Акуратно підстрижена квадратна борода, судячи з усього — користувався ножицями, на шиї — татуювання, що віддалено нагадує птицю. Той, хто завдавав татуювання, схоже, погано уявляв, як виглядають справжні птиці. Жилавий, худий. Перші ознаки виснаження. Брудний синій комбінезон і чорна кепка-бейсболка з вишитим назвою якоїсь давно зниклої фірми.

— Куди ви прямуєте?

— Я відійшов посрати.

— Я говорю про вантажівку.