Розділ 26 Життя триває

Життя триває

Ільза не справляла враження людини, якій потрібно, щоб її виправдали, коли за два дні вона безцеремонно увійшла до кімнати Емілі. Вигляд мала зухвалий і переможний, обличчя зарум’янене.

Емілі витріщилася на неї.

— Що ж, гадаю, кінець світу вже минув. Що після нього встояло?

– Ільзо! Як ти могла!

Ільза дістала зі своєї сумочки записника і вдала, ніби звіряється з ним.

— Я написала перелік фраз, які ти маєш сказати. Це була найперша. Ти її вже сказала. Наступна звучить так: «Тобі не соромно?» І знаєш, мені не соромно, — нахабно додала Ільза.

— Я знаю. Тому й не спитала.

— Мені не соромно, і я ні про що не шкодую. Єдине, через що я почуваюсь трохи незручно, це те, що я зовсім ні про що не шкодую. І я безсоромно щаслива. Але мабуть я зіпсувала свято. Безсумнівно, старі стерв’ятники вже скупчилися над цією подією. І вони всі ще наб’ють свої зоби.

— Як гадаєш, як після всього почувається Тедді? — шорстко спитала Емілі.

— А що, він почувається гірше за Діна? Не забувай про колоду у власному оці.

Емілі спаленіла.

— Знаю… я жорстоко вчинила з Діном… але я не…

— Не піднесла його на вівтар. Так. Але я зовсім не думала про Тедді, коли тітка Іда розповіла про буцімто смерть Перрі. Я просто з глузду з’їхала. Єдине, про що я думала — що я мушу побачити Перрі до того як він вмре. Я мусила. А коли я дісталась до нього, то виявила, що, як казав Марк Твен, звістка про його смерть була значно перебільшеною[39]. Він навіть не мав тяжких ушкоджень. Він просто сидів на ліжку, обличчя все в синцях і бинтах, вигляд мав диявольський. Хочеш знати, що потім сталось, Емілі?

Ільза вмостилася на підлозі коло ніг Емілі й подивилася на неї знизу вгору, випрошуючи поглядом дозволу говорити.

— Сонечку, що дасть засудження того, що в будь-якому разі мало статись? Це ж нічого не змінить. Тітка Лаура вже зиркала на мене у вітальні, коли я кралася нагору. Вона мала такий вигляд, ніби її всю ніч додому не пускали. Але ж у тобі є немурреївська часточка. Ти маєш зрозуміти. Не варто співчувати Тедді. Він мене не кохав, і я завжди це знала. Від усього, що сталося, постраждало лише його самолюбство. Тримай. Повернеш йому його сапфір за мене? — Ільзі щось не сподобалось у виразі обличчя Емілі. — Тепер він може долучитися до Дінового смарагда.

— Тедді виїхав до Монреаля наступного ж дня після… після…

— Після весілля, яке так і не відбулося, — закінчила за неї Ільза. — Ти з ним бачилась, Емілі?

— Ні.