Розділ 19 Пейзажі та відчуття

«Вона моя сестра», — прошепотіла весела ялинка.

Поки я споглядала їх, мене навідав промінчик — моя люба неземна мить, яка приходила до мене до гіркоти рідко в попередні смутні місяці. Невже я зовсім втрачу його, коли подорослішаю? Невже тоді мене вже ніщо не тішитиме, крім «світла звичайного дня»[34]?

Хоча, зрештою, він же прийшов до мене вранці, і я відчула свою безсмертність. Як не як, воля — це та матерія, з якої складається душа.

«Природа не зрадить ніколи того, чиє серце щиро віддане їй».

Вона завжди має для нас дарунок зцілення, коли ми смиренно приходимо до неї. Зникають усе невдоволення і всі спогади, що точать зсередини. Я почувалася під час прогулянки так, немов якась радість чекала на мене просто за вершиною пагорба.

Цієї ночі співають жабки. Чому слово «жабка» таке кумедне, миле, чарівне і дурненьке?

15 травня 19…

Я точно знаю, що коли помру, то мирно спатиму собі під землею влітку, восени, взимку, але з настанням весни моє серце почне битись і пульсувати, поки я незмінно спатиму. І воно пошепки озиватиметься до всіх голосів далеко і поблизу, в усьому-всенькому світі навколо мене. Весна і ранок щоразу при зустрічі сміються одне до одного, й сьогодні я вийшла з дому та долучилася до них.

Прийшов лист від Ільзи — короткий і скупий, як переказ новин. Ільза пише, що збирається додому.

«Я відчуваю фізичну потребу в домівці, — пише вона. — Чи досі у лісах Чорноводдя виспівують дикі пташки й чи досі попід піщаними берегами плюс котять хвилі? Хочу до них. О, і побачити, як сходить над затокою місяць — як ми робили це тисячі разів у дитинстві. А ще я хочу побачити тебе. Мені замало листування. Я стільки речей хочу обговорити з тобою напряму… Знаєш, сьогодні я почуваюся трохи старою. Це відчуття стало для мене цікавим відкриттям».

Вона жодного разу не згадала Тедді. Але спитала: «Чи правда, що Перрі Міллер зустрічається з донькою Джаджа Елмслі?»

Сумніваюся, що це справді так. Але прості звіти вже демонструють, чого досяг Перрі.