Розділ 17 Залицяльники Емілі

— Марк Ґрейвз. Марк Д. Ґрейвз. Марк Делаж Ґрейвз.

Марк Ґрейвз… В Емілі було неясне відчуття, що це ім’я має бути їй знайоме. Воно звучало так, ніби вона вже десь його чула.

— Цілком можливо, що ти не впізнаєш мого імені! Така вона — слава. Навіть у цьому віддаленому куточку світу мушу…

— О, — скрикнула Емілі, раптово осяяна спогадом. — Я… я згадала. Ви написали «Королівські заручини».

— Новелу, яку ти через свою невправність убила. Так.

— О, мені так шкода, — затинаючись, мовила Емілі. — Звісно, ви вважаєте це непростимим. Просто так сталося… розумієте…

Він спинив її рухом дуже довгої й дуже блідої руки.

— Не має значення. Жодного значення. Зараз мене це геть не цікавить. Визнаю, що був розлюченим, прийшовши сюди. Я зупинився у Готелі Дюн у Гусячому Ставі… о, яка ж назва… поетична… загадкова… романтична… А цього ранку побачив спеціальний випуск «Арґуса». Я був злим, та й хіба не мав на це права? А тепер відчуваю радше сум, аніж злість. Мою новелу по-варварськи зруйнували. Щасливий кінець. Огидна річ. Мій кінець був сповнений жалю та артистизму. А щасливий кінець не може бути артистичним. Я поквапився до кубла того «Арґуса». Я приховав свою лють і довідався, хто це зробив. І прийшов сюди, щоб висловити докір, щоб звинуватити. Однак тепер я боготворю.

Емілі не знала, що й сказати. Традиції Місячного Серпа не передбачали подібних випадків.

— Ти не розумієш мене. Ти спантеличена, і твій подив прикрашає тебе. І знову я маю відзначити цю чудову мить. Прийти розгніваним — і зустріти божество. Побачити тебе й миттєво зрозуміти, як багато ти важиш для мене і яким самотнім я був без тебе.

Емілі палко бажала, щоб хтось увійшов. Це вже було схоже на нічне жахіття.

— Ви не можете так казати, — коротко відповіла вона. — Ми незнайомці…

— Ми не незнайомці, — перебив він. — Ми певно кохали одне одного в минулому житті. І наша любов була величною та несамовитою. Це вічна любов. Я впізнав тебе, щойно увійшовши. І ти мене теж упізнаєш, коли трохи оговтаєшся від свого солодкого подиву. Коли ти вийдеш за мене?

Коли в тебе просить руки й серця чоловік, якого ти вперше побачила п’ять хвилин тому, це радше цікавий досвід аніж приємний. Емілі це роздратувало.

— Будь ласка, не кажіть дурниць, — коротко сказала вона. — Я не збираюся виходити за вас заміж.

— Ні? Але ти мусиш! Я ще в жодної жінки не просив руки й серця. Я відомий Марк Ґрейвз. Я заможний. Я успадкував від матері-француженки чар і романтизм, а від батька-шотландця — здоровий глузд. Французька сторона мене відчуває та визнає твою вроду і загадковість. Шотландська ж сторона схиляється перед тобою, віддаючи честь твоїй незайманості й гідності. Ти досконала, божественна. Скільки жінок закохувалось у мене, але я не кохав їх. Я увійшов до цієї кімнати вільним чоловіком. Вийду ж я звідси бранцем. Чарівний полон! Божественна полонителька! Мій дух схиляє перед тобою коліна.

Емілі до чортиків перелякалася, що зараз іще й його тіло стане перед нею на коліна. Він був цілком до цього готовий. А вона розпачливо сподівалася, що зараз увійде тітка Елізабет.

— Будь ласка, йдіть, — мовила вона, відчуваючи, як наростає всередині неї паніка. — Я… в мене немає часу, і я не можу далі з вами говорити. Перепрошую за новелу… якщо дозволите мені пояснити…

— Я вже сказав, що новела нічого не значить. Хоча тобі варто було б навчитися мистецтву ніколи не писати щасливих кінцівок — ніколи. Я тебе навчу. Я навчу тебе красі та артистизму горя і незавершеності. О, якою ж ти будеш ученицею! Яке блаженство бути наставником для такої учениці! Цілую твої руки.

Він зробив крок, немов бажаючи захопити її всю. Емілі з жахом сахнулася.