Розділ 13 Повернення давніх друзів

— Що ж, він сам напросився. Ти лишень подивись, як він усміхається. «Дивіться на МЕНЕ. Я — Публічна Особа». Ніколи не мала більшого задоволення ніж проштрикувати твоїми ножицями оті пихаті баньки. Якби я на них дивилася ще бодай дві секунди, я б заверещала і відшпурнула геть власну голову. О, як же я ненавиджу Перрі Міллера. Оті очі на викоті — як в отруєного цуценяти.

— А мені здавалося, ти казала, що кохаєш його, — трохи грубувато відказала Емілі.

— Це те саме, — похмуро мовила Ільза. — Емілі, чому я не можу викинути це створіння зі своєї голови? «З серця» звучить надто по-вікторіанськи. До того ж, я не маю серця. Я не кохаю його, я його ненавиджу. Але я не можу припинити думати про нього. Це лише вибрик мозку. О, я б зараз на місяць вила. Але справжня причина, з якої я виколола йому, полягає в тому, що він проміняв лібералів на консерваторів.

— Ти й сама за консерваторів.

— Це правда, але це не має значення. Я терпіти не можу перебіжчиків. Я ніколи не виправдаю Генріха IV, який навернувся в католицизм. Не через те, що він спершу був протестантом: я була б такою ж непохитною, якби він навернувся з католицизму у протестантство. Але він став перебіжчиком. Перрі змінив свої політичні погляди лише задля власної користі, заради партнерства з Леонардом Ебелом. От і все тобі Пічне містечко. О, він стане суддею Міллером і буде багатющим як весільний торт, але! Хотіла б я, щоб він мав сто очей, аби я могла проштрикнути їх усі. Такої миті відчуваю навіть жаль, що я не близька подруга Лукреції Борджіа[25].

— Яка була прекрасною і водночас недалекою жінкою, що її любили за її добрі справи.

— О, мені відомо, що сучасні історики на все готові, щоб у давніші періоди замість мальовничих картин поставала біла мазанина їхнього тиньку. Та я в будь-якому разі залишуся вірною Лукреції та Вільгельмові Теллю. Прибери ту картку з-перед моїх очей. Будь ласка, Емілі.

Емілі сховала спаплюжену фотокартку в ящик свого столу. Її короткочасний гнів минув. Вона зрозуміла. Принаймні, вона зрозуміла, чому були виколоті очі. Значно важче було зрозуміти, чому Ільза так сильно і так наполегливо переймалася за Перрі Міллера. Та в її серці все ж був натяк на жаль, на поблажливий жаль до Ільзи, яка так упадала за хлопцем, якому була нецікава.

— Я гадаю, це мене все ж вилікує, — жорстоко промовила Ільза. — Я не можу і не буду кохати перебіжчика. Сліпий кажан, натуральний ідіот — ось хто він! Ха, а я все ж досі ним переймаюся. Емілі, досить дивно те, що я тебе не ненавиджу. А ще я так хотіла б тебе зневажати. Снігова королево, чи ти коли-небудь переймалася кимось, бодай якоюсь істотою, за винятком отого свого пера?

— Перрі насправді ніколи не кохав мене, — ухилилася від відповіді Емілі. — Він лише уявляв собі, що кохає.

— Що ж, я була б абсолютно щаслива, якби б він лиш уявив, що кохає мене. Я марю цим. І ти єдина людина в цілому світі, якій я довіряю настільки, щоб висловити все це. Саме тому я не можу зненавидіти тебе, що б там не було. Я сміливо можу ствердити, що я й наполовину не така щаслива, як про себе думаю. Ніколи не знаєш, що на тебе чекає за наступним поворотом. І після цього повороту я збираюся вирізати Перрі Міллера зі свого життя й думок так само, як сьогодні вирізала його очі. Емілі, — тон і поза Ільзи нагло змінилися, — знаєш, цього літа Тедді Кент сподобався мені більше ніж протягом усього життя.

— О, — ця односкладна відповідь була досить красномовною, однак Ільза не відчула справжнього її значення.

— Так. Він такий чарівний. Ті два роки, що він провів у Європі, щось таки з ним зробили. Хоча, можливо, вони просто навчили його краще приховувати свій егоїзм.

— Тедді Кент не егоїст. Чому ти його так називаєш? Поглянь лиш на його відданість матері.

— Бо вона його обожнює, а Тедді подобається, коли його обожнюють. Знаєш, саме через це він іще досі не зустрічався з жодною дівчиною. Через це і, можливо, ще через те, що дівчата бігають за ним. У Монреалі це перетворилося на справжнісіньке переслідування. Вони виставляли себе такими дурепами, чекаючи на нього з висолопленими язиками, що мені навіть хотілося перевдягтись у чоловіче вбрання і заприсягтися, що я не однієї з ними статі. Без сумніву, те саме коїлось і в Європі. Жоден живий чоловік не може пережити такі шість років і не зіпсуватися вщент, не стати пихатим. З нами Тедді нормальний, бо ж він знає, що ми його давні друзі і бачимо його наскрізь і що ми не потерпимо всіляких дурниць. Але я бачила як він сприймає як належне подаровану йому витончену усмішку, погляд, дотик, якими його нагороджували. Каже кожній те, що, на його думку, вона б хотіла почути. Щоразу, коли я ставала свідком цього, в мені прокидалось нестримне бажання сказати йому щось таке, що він роками згадував би, прокидаючись о третій годині ночі.

Сонце світило на купку пурпурових хмаринок за Чарівною Горою, й тінь із прохолодою стелилися її верхівкою й далі росянистими полями конюшини аж до самого Місячного Серпа. В кімнатці ставало темно, а мерехтіння Чорноводдя, просочуючись крізь гайок Високого Джона, зрештою зробило все довкола темно-сірим.

Цей вечір для Емілі було зіпсовано. Але вона відчувала, знала, що Ільза багато в чому помилялася. Також її втішило те, що вона вочевидь прекрасно берегла свою таємницю. Навіть Ільза не підозрювала про неї. А це було приємно усвідомлювати обом половинкам її — і Мурреївській, і Старівській.

Втім, Емілі довго сиділа коло вікна, дивлячись просто в чорну ніч, яка потиху розквітала блідим сріблом, поки підіймався місяць. Тож, дівчата бігають за Тедді.

Тепер вона так хотіла не бігти тоді так швидко, коли він покликав її до гайка Високого Джона. «Лиш свисни, й я прийду до тебе, любий мій» — усе в цій пісні таке прекрасне. Але вони живуть не у шотландській баладі. Та ще як змінився голос Ільзи під час того майже інтимного зізнання. Чи мала вона на увазі..? Якою ж прегарною Ільза була цього вечора! У тій розкішній зеленій сукні без рукавів, поцяткованій крихітними золотими метеликами. А те зелене намисто, що тісно обвивало її шию й спускалося далі аж до її стегон, подібне до довгої зеленої змії. А ті її зелені черевички з золотавими пряжками. Ільза завжди любила гарне взуття. Тож, чи мала вона на увазі..? А якщо все ж..?

Після сніданку тітка Лаура зауважила, розмовляючи з кузеном Джиммі, що вона впевнена, що щось любу дитину непокоїть.