Задача трьох тіл

    - Що він говорить? - Поцікавився Ши у Вана.

    - Неважливо, - машинально відповів той. Що за непотріб несуть ці люди? - "військовий час?", яка війна, де?! Ван повернувся і подивився у одне з високих, від підлоги до стелі, вікон. Там був залитий весняним сонцем Пекін: щільні потоки автомобілів текли вулицями, в скверику якийсь чоловік вигулював собаку, бавилися дітлахи...

    "Який світ реальніший - там, зовні, чи тут, в цих стінах?"

    Генерал Чан сказав:

    - Останнім часом ворог посилив атаки. Його метою, як і раніше залишаються найвидатніші представники науки. Будьте ласкаві ознайомитися зі списком імен в документі.

    Ван глянув на першу сторінку, надруковану великим шрифтом. Список, складений на швидку руку, містив і китайські, і англійські імена.

    - Професор Ван, вам знайомі якісь з цих імен? - Запитав Чан.

    - Мені відомі троє з них - усі видатні вчені, що працюють на передових рубежах фізики. - Тут Ван трохи запнувся. Очі його зупинилися на останньому імені. Ці два ієрогліфи за кольором відрізнялися від інших. "Вона? У цьому списку? Чому? Що з нею?!"

    - Ви з нею знайомі? - Ши ткнув в ім'я товстим пальцемз жовтою плямою від тютюну. Ван не відповів. - Ха! Не знайомі. Але дуже хотіли б познайомитися, так?

    Аж тепер Ван Мяо зрозумів, чому генерал Чан взяв до себе цю людину, яка колись служила у нього простим солдатом. Вульгарний і невихований Ши мав чудове гостре око. Можливо, він не був хорошим поліцейським, але ефективним - безумовно. Він наганяв страх.

* * *

    За рік до описуваних подій Ван Мяо відповідав за нанокомпоненти на споруджуваному в Лянсяні "Сінотроні II" - прискорювачі заряджених частинок високих енергій. Якось після полудня, вийшовши на повітря, він був вражений картиною, яка йому відкрилася. Ван захоплювався пейзажною фотографією і тому часто дивився на навколишній поглядом художника.

    Зараз перед ним розгорнулася чудова композиція, центром якої служив соленоїд надпровідного магніту. Змонтований тільки наполовину, але вже налічуючи три поверхи заввишки, нагромадження гігантських металевих блоків і охолоджувальних труб виглядало справжнім монстром. Від споруди, схожої на купу індустріальних відходів за часів промислової революції, віяло бездушною технологічною жорстокістю і залізобетонним варварством.

    На тлі цього похмурого чудовиська яскравою плямою виділялася тонка фігура молодої жінки. Не тільки сама ця картина, але й освітлення було абсолютно фантастичним: незавершений соленоїд потопав в тіні тимчасового будівельного тенту, що ще більше підкреслювало його похмурий характер, але один-єдиний промінь післяполудневого сонця проникав крізь отвір в центрі навісу і падав на жінку. М'яке сяйво огортало її розкішне волосся і підкреслювало білизну шиї над коміром комбінезона. Вона була схожа на дивовижну квітку, що розпустилася серед металевих руїн після лютої бурі...

    - Чого витріщився? Давай за роботу!

    Ван, раптово вирваний зі споглядання, сторопів від такої брутальності, однак тут же зрозумів, що директор Дослідницького інституту нанотехнологій кричав зовсім не на нього, а на молодого інженера, який теж не відводив очей від незнайомки. Повернувшись до реальності, Ван побачив, що поряд з жінкою стоїть головний інженер і щось шанобливо пояснює. Значить це не проста робітниця.

    - Хто ця жінка? - Запитав Ван директора.

    - Ви мали б її знати. - Директор повів рукою навколо себе. - Вам відомо, скільки коштує цей прискорювач? Двадцять мільярдів юанів. І перший експеримент на ньому, швидше за все, проведе саме вона, перевіряючи свою модель суперструн. Як правило, ця честь виявляється особливо заслуженим ученим мужам, і в звичайних обставинах їй би такого права не дали - вона не "чоловік", і не особливо заслужена. Але ніхто з маститих не виявив бажання зробити перший дослід - напевно, бояться провалити його і втратити обличчя. Ось їй і випав шанс.

    - Як?.. То це Ян Дун? Вона жінка?!

    - Ви маєте рацію, - зітхнув директор. - Ми й самі дізналися про це лише пару днів назад, коли нарешті познайомилися з нею.