Задача трьох тіл

    Ван не відчував, що знаходиться в іншій країні. Він знав, що на заході, не дуже далеко звідси, розташоване красиве озеро Гатун, а на сході - величний "Міст двох Америк" і місто Панама [64]. Але у нього не було ні найменшої можливості побачити хоч що-небудь з цього.

    Позавчора він прибув прямим рейсом з Китаю в Токумен - міжнародний аеропорт Панами - а звідти вилетів на вертольоті. У пейзажі, який розстелявся перед ним, не було нічого примітного: будівництво як будівництво. На каналі велися роботи по розширенню, і тропічний ліс на обидвох берегах був витіснений великими ділянками голого жовтуватого грунту. Рідний Вану колір. Сам канал теж не здавався чимось видатним, можливо, тому, що був в цьому місці дуже вузьким. Проте, в минулому столітті сто тисяч чоловік викопали його звичайними кирками і лопатами.

    Ван і полковник Стентон сиділи в шезлонгах під навісом, влаштованому на середині пологого берегового схилу. У просторих квітчастих сорочках, з панамами, які валялися поруч на землі, вони могли б зійти за звичайних туристів.

    Внизу, по одному на кожному березі, лежали на землі паралельно каналу два стовпи довжиною в 24 метри. Між ними були натягнуті п'ятдесят надміцних "ширяючих лез" у 160 метрів завдовжки. На східному березі кожна нитка прикріплювалася до звичайного сталевого дроту - так ниткам додали довжини і за допомогою додаткового вантажу опустили на дно. Таке рішення давало можливість іншим кораблям безперешкодно проходити по каналу. На щастя, рух виявився не таким інтенсивним, як очікував Ван. В середньому за добу тут слід було очікувати близько сорока великих суден.

    Операція носила кодову назву "ґучжен": конструкція була схожа на стародавню китайську цитру з тією ж назвою. Тому і самі натягнуті нитки називали просто "цитрою".

    Годину тому "День гніву" увійшов в Кулебрську виїмку з боку озера Гатун.

    Стентон запитав Вана, чи бував той в Панамі раніше.

    - Ні, - відповів Ван.

    - А я був. У 1989-му році.

    - Тоді тут, здається, йшла війна?

    - Так, і це була одна з тих воєн, що не залишили по собі особливих спогадів. Пам'ятаю тільки, як стояв перед посольством Ватикану, де в той час переховувався Нор'єга, а репродуктори кричали "Nowhereto Run"[65]. До речі, моя ідея.

    Внизу по каналу плив білий французький круїзний теплохід. Кілька пасажирів в яскравому одязі безтурботно прогулювалися по застеленій зеленим килимом палубі.

    - Другий спостережний пункт доповідає: перед метою немає інших суден, - проскрипіла рація Стентона.

    Полковник скомандував:

    - Підняти цитру!

    На берегах з'явилися чоловіки в захисних касках, на зразок тих, що носять ремонтники. Ван підвівся, але полковник потягнув його вниз.

    - Не хвилюйтеся так, професор. Вони свою справу знають.

    Ван спостерігав, як робочі на східному березі швидко накручували на барабани сталеві дроти, з'єднані з "ширяючими лезами", а потім закріплювали нитки на стовпі. Потім, повільно-повільно, обидва стовпи підвели на шарнірах вертикально. Для маскування на них повісили навігаційні знаки і покажчик глибин. Робітники працювали не поспішаючи, ніби виконували звичайну рутинну, нудну роботу. Ван пильно видивлявся в простір між стовпами і нічого не бачив. Здавалося, що там нічого немає, проте смертоносна цитра вже зайняла свою позицію.

    - Відстань від об'єкта до цитри чотири кілометри, - Протріскотіла рація.

    Стентон відклав її в сторону і продовжував згадувати: