Задача трьох тіл

    - Але якщо навіть такий простий механізм, як система з трьох тіл, настільки непередбачувана, як можна сподіватися на пізнання законів набагато складнішого Всесвіту?!

    - Бог - безсоромний старий шулер. Він покинув нас!

    Це заговорив Ейнштейн, розмахуючи своєю скрипкою. Ван не помітив його появи.

    Генеральний секретар ООН повільно нахилив голову.

    - Так, Бог грає в кості. Єдина надія для трисоляріан - зіграти самим.

    У цей момент з-за темної сторони горизонту знову почав сходження величезний місяць. Його сріблястий лик відбився в дзеркальній поверхні тягаря. Світло дивним чином вигнулося, неначе Місяць і Маятник перейнялися один до одного якоюсь таємничою симпатією.

    - Схоже, ця цивілізація дійшла до дуже високого ступеня розвитку, - зауважив Ван.

    - Так. Ми оволоділи енергією атома і в ступили в інформаційну еру, - сказав Генеральний секретар, судячи з його вигляду, не дуже вражений власними словами.

    - Тоді ще є надія! Навіть якщо рух сонць неможливо передбачити, цивілізація може в своєму розвитку дійти до такої стадії, коли їй вдасться виживати під час руйнівних катастроф Ер Хаосу. Вона навчиться захищатися!

    - Колись люди думали так само, як ви. Ця надія спонукала трисоляріанську цивілізацію відроджуватися знову і знову. Але місяць показав нам всю наївність наших сподівань. - Генеральний секретар вказав на  гігантський супутник, що повністю виповз на небо. - Напевно, ви бачите його вперше? Власне кажучи, це навіть не місяць. Оскільки він розміром з чверть нашої планети, правильніше було б називати її партнером нашого світу в подвійній планетарній системі. Такий результат Великого Вибуху.

    - Великого розриву?

    - Так ми називаємо катастрофу, яка знищила минулу цивілізацію. На відміну від всіх попередніх, вона отримала завчасне попередження. Судячи зі збережених історичних записів, астрономи цивілізації № 191 достатньо рано виявили остигаючу рухливу зірку.

    При останніх словах серце Вана стислося. Застигла на місці раніше рухлива зірка послужила для Трисоляріса лиховісним знаменням. Коли вона (інакше кажучи віддалене сонце) ніби зупинялася на одному місці, завмираючи на тлі інших зірок, це означало, що вектори руху сонця і планет збігалися. Можливі були два варіанти: зірка і планета рухаються в протилежних напрямках; зірка і планета рухаються назустріч один одному. До цивілізації № 191 така ситуація вважалася суто теоретичною, подібної катастрофи ніколи не траплялося. Однак страх перед нею жив в людях завжди, змушуючи їх бути весь час насторожі. Тому вираз "застигла рухлива зірка" у багатьох трисоляріанських цивілізаціях служила синонімом трагедії. Самотня рухлива зірка, що тепер стояла на одному місці, наводила жах на всіх.

    - А потім, практично одночасно, застигли ще дві інші рухливі зірки. Люди цивілізації № 191 стояли і безпорадно дивилися на три застиглі зірки, три сонця, що мчали назустріч їх планеті. Через кілька днів одна з зірок наблизилася настільки, що засвітилася її газоподібна оболонка. Посеред глупої ночі зірка раптом перетворилася в сліпуче сонце. Потім з інтервалами приблизно в тридцять годин з'явилися і два інших світила. Цей день трьох сонць був особливий. До того моменту, коли остання рухлива зірка стала сонцем, перше світило пронеслося, можна сказати, в двох кроках від планети. За ним те ж саме зробили дві інші, пролетівши на ще ближчій відстані, в межах межі Роша [46], так що приливні сили трьох сонць перевершили власне тяжіння Трисоляріса. Проходження першого сонця викликало струс в глибинних геологічних шарах планети; при проходженні другого утворилася тріщина, що дійшла до самого ядра; третє сонце розірвало планету на дві частини.

    Генеральний секретар вказав на місяць:

    - Це менша частина. На ній збереглися руїни цивілізації № 191, але це неживий світ. Великий Розрив - найстрашніша катастрофа в історії Трисоляріса. Поступово під дією власного тяжіння обидва осколки відновили сферичну форму. Щільна, розпечена речовина ядра витекла назовні, океани скипіли, континенти дрейфували по поверхні магми, немов айсберги. Коли вони стикалися, земна кора ставала текучою, немов вода. Утворювалися гірські масиви, які за одну годину досягали у висоту десятків кілометрів і так само швидко руйнувалися.

    Деякий час обидва осколки з'єднувалися між собою потоками розпеченої лави, що утворила щось на зразок текучої в космосі річки. Потім лава охолола і перетворилася в кільця навколо планет. Але кільця були нестабільні; камені, з яких вони складалися, почали падати назад на поверхню. Злива з величезних каменів тривала кілька століть... Можете уявити собі це пекло? Такої жахливої катастрофи наш світ ще не знав. Життя на супутнику зникло зовсім, материнська планета теж ледь не перетворилася в пустелю... Але поступово надра заспокоїлися, і насінню життя вдалося прорости знову. У новому океані і на нових континентах еволюція зробила свої перші невпевнені кроки... Час минув, і виникла цивілізація - в сто дев'яносто другий раз. Весь процес зайняв дев'яносто мільйонів років.

    Положення Трисоляріса у Всесвіті куди більш хитке, а доля набагато гірша, ніж ми сподівалися. Що трапиться, коли мандрівні зірки прилетять до нас наступного разу? Швидше за все нашу планету не просто зачепить краєм сонця, а вона впаде прямо в його полум'яне нутро. Питання часу, тільки і всього.

    Спочатку ця думка була лише наводячою страх гіпотезою, але зроблені останнім часом астрономічні спостереження забрали у нас будь-яку надію. Дослідники мали намір відновити за знайденими ознаками історію формування зірок і планет в нашій системі. І виявили, що в дуже далекому минулому у ній було дванадцять планет. Залишилася тільки одна.

    Можливе лише одне пояснення: інші одинадцять були поглинені сонцями. Наш світ єдиний, що вижив у цьому Великому Полюванні. Те, що цивілізації вдавалося відроджуватися сто дев'яносто два рази - чисте щастя, якщо це можна так назвати. До того ж після більш докладного вивчення ми виявили феномен "дихання" зірок.