Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

Одна з Крістіниних передніх фар була розбита. Інша непевно блимала, вмикаючись і вимикаючись, замащена тонким шаром крові Канючі. Решітка увігнулася, і вм’ятини на ній приблизно повторювали форми й розмір торсу Канючі з усією мерзенною досконалістю посмертної маски. Капот був забризканий віялом крові, яка поширювалася з наростанням швидкості вітру. Вихлопи виходили з важким шумом; один з Крістіниних глушників був знищений.

У салоні, на панелі приладів, одометр і далі відмотував милі назад, неначе Крістіна ковзала назад у часі, залишаючи позаду не лише місце наїзду і втечі, але й сам факт наїзду й утечі.

Першим був глушник.

Зненацька важкий шум зменшився і вирівнявся.

Віяла бризок крові на капоті стали збігати донизу, всупереч вітру — неначе в кіноплівці, яку прокручували назад.

Фара, що блимала, враз почала світити рівно, а ще через одну десяту милі розбита фара ожила. З незначним дзеньканням — не гучнішим за той звук, з яким черевичок малого хлопчика трощить тонку кірку льоду на калюжі — скло зібралося докупи нізвідки.

Глухе «памк! памк! памк!» доносилося з переднього краю, звук згинання металу, звук, який чуєш, стискаючи бляшанку з-під пива. Але замість угинатися, Крістінина решітка вирівнювалася; ветеран кузовного цеху з п’ятдесятирічним досвідом роботи з усування наслідків легких ДТП — і той не зробив би охайніше.

Крістіна повернула на Гемптон-стрит ще до того, як перші розбуджені вереском її шин підійшли до решток Канючі. Кров зникла. Вона стекла до передньої частини капота і розчинилася в повітрі. Подряпини пощезали. Коли Крістіна тихо підкотила до гаражних дверей з табличкою «СИГНАЛЬ — ЗАЇДЕШ», метал востаннє памкнув, вирівнюючись на лівому передньому бампері, у тому місці, де утворилася заглибина від удару об литку Канючі.

Крістіна була як нова.

Машина зупинилася перед великими гаражними воротами посередині затемненої німотної будівлі. До сонцезахисного щитка з боку водія було причеплено пластикову коробочку. Цю штукенцію Вілл Дарнелл видав Арні, коли той почав перевозити для нього цигарки й випивку в штат Нью-Йорк — напевно, то була Дарнеллова версія золотого ключа від сральника.

У нерухомому повітрі коротко продзижчав механізм відкривання, і гаражні двері слухняно постукотіли догори. Вони замкнули ще один ланцюг, і всередині увімкнулося кілька ламп, тьмяно освітлюючи нутрощі гаража.

Ручка на панелі приладів раптово опустилася, і Крістінині подвійні фари згасли. Вона покотила всередину й прошелестіла через заляпаний мастилом бетон до двадцятого боксу. Позаду неї підняті двері, запрограмовані таймером на те, щоб зачинитися через тридцять секунд, поїхали вниз. Ланцюг освітлення розімкнувся, і в гаражі знову запанувала темрява.

Ключі, що теліпалися в гнізді запалювання Крістіни, раптом повернулися ліворуч. Двигун завмер. Клапоть шкіри з ініціалами Р. Д. Л., витавруваними на ньому, погойдався вперед і назад, затихаючи, і врешті спинився.

Крістіна стояла в темряві, і єдиним звуком у гаражі-автомайстерні Дарнелла було повільне поклацування її двигуна, що хлонув.

31 / Наступного дня

У мене «шеві» 69-го на 396 сил,

Головки «Ф’юелі» й коробка «Герст»,

І чекає вона сьогодні мене

На парковці внизу

Біля крамниці[110].