Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

Арні пішов. Трохи згодом повернулися батьки Денніса; Еллі, очевидно, стомлена бурхливими веселощами того дня, поїхала додому спати. Дорогою додому Ґілдери обмінялися спостереженнями щодо того, яким заглибленим у власні думки їм здався Денніс.

— Так, він був у похмурих роздумах, — сказав батько. — Свята в лікарні — це зовсім невесело.

Що ж до самого Денніса, він того вечора довго й вдумливо роздивлявся два підписи. Арні справді вже розписувався на його гіпсі, але ще тоді, коли обидві ноги Денніса були скуті гіпсом до паху. Того першого разу він поставив підпис на правій нозі, яка висіла в повітрі тоді, коли приходив Арні. Цього вечора він розписався на лівій.

Денніс викликав медсестру й увесь свій шарм пустив на те, щоб переконати її опустити його ліву ногу, щоб він міг порівняти два підписи поряд. Гіпс на правій нозі обрізали й мали зняти до кінця за тиждень чи десять днів. Підпис Арні ще не стерся — про це Денніс теж збрехав — але був близько до місця відрізу.

На правій нозі Арні жодних слів не писав, там був тільки підпис. З певними зусиллями (і трохи болем) Денніс із медсестрою зуміли прилаштувати ноги поряд достатньо близько, щоб можна було роздивлятися обидва підписи на одному рівні. Голосом таким сухим і надтріснутим, що Денніс ледве впізнав у ньому свій власний, він спитав у медсестри:

— Як на ваш погляд, вони однакові?

— Ні, — відповіла жінка. — Про те, що чеки підробляють, я чула. Але щоб підробляли підписи на гіпсах… Це жарт?

— Звісно, — сказав Денніс, відчуваючи, як у груди з живота підіймається крижаний холод. — Це жарт.

Він подивився на підписи; порівняв їх і зрозумів, що та холоднеча поволі заполонює його всього, знижує температуру тіла, і волосся на потилиці стає сторч:

Вони були геть неподібні.

Пізніше тієї ночі після Дня подяки здійнявся холодний вітер. Спершу поривчастий, згодом він переріс у рівний потік. Ясне око місяця незмигно вдивлялося в землю з чорного неба. Останнє коричневе зсохле листя осені, зірване з дерев, мчало риштаками з таким звуком, наче котилися кістки.

У Лібертівілль прийшла зима.

30 / Канючі Велч

Ніч була темна, небо — синім,

а провулком візок із льодом летів.

Дверцята гахнули з підскоком,

Хтось закричав,

Ви б чули, що я бачив[108].

Бо Діддлі