Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

— Слухай, — квапливо мовив Арні. — Мені вже бігти тре’. Ти ж не сподівався, що я зависну в такій дірі, як ця, на всю ніч.

— Отакий ти популярний, вічно кудись біжиш, — сказав Денніс. — Серйозно, чувак, дякую. Розрадив мене в цей похмурий день.

На одну дивну секунду йому здалося, що Арні заплаче. Щось танцююче у надрах його очей зникло, і коло нього знову був його друг — Арні знову став собою. І щиро йому всміхнувся.

— Деннісе, ти тільки завжди пам’ятай одне: за тобою ніхто не скучає. Зовсім ніхто.

— Іди в сраку, поїж раків, — урочисто відказав Денніс.

Арні тицьнув йому середній палець.

Офіційну частину візиту було завершено; Арні міг іти. Він зібрав речі в коричневий пакет для закупів, тепер уже не такий пухкий. Усередині подзенькували свічники й порожні пляшки з-під пива.

Раптом Денніса осяяла одна думка. Він постукав кісточками пальців по гіпсу.

— Арні, а розпишись-но на цьому.

— Я ж розписувався вже, хіба ні?

— Та вже стерлося. Підпишеш іще раз?

Арні знизав плечима.

— Якщо є ручка.

Денніс простягнув йому ручку з шухляди нічного столика. Шкірячись, Арні схилився над гіпсом, що був підвішений під кутом до ліжка з противагами у вигляді гирьок і натяжних барабанів, знайшов біле місце серед гравюрного орнаменту з імен та гасел і нашкрябав:

Дописавши, він погладив гіпс і повернув ручку Деннісові.

— Порядок?

— Ага, — відповів Ґілдер. — Дякую. Не переймайсь, Арні.

— А то. З Днем подяки.

— І тебе з тим самим.