Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

— Підозрюю, що вони ще звертатимуться. Мама не знає… що він міг бути серед тих, хто трощив Крістіну?

— Від мене — ні.

— Я їй теж не казав. І я був би радий, якби вона й не дізналася про це, — сказав Арні.

— Рано чи пізно вона може дізнатися. І майже напевно дізнається. Вона надзвичайно розумна жінка, якщо ти цього не помітив. Але довідається вона не від мене.

Арні кивнув і невесело всміхнувся.

— «Де ти був уночі?» Тату, мене зворушує твоя довіра.

Майкл почервонів, але очей не опустив.

— Може, якби останні кілька місяців ти постійно дивився на себе збоку, — сказав він, — ти б зрозумів, чому я питаю.

— І як це, чорт забирай, розуміти?

— Ти прекрасно знаєш. Це вже навіть можна не обговорювати. Ми просто топчемося по колу, знову і знову. Усе твоє життя дрижить і розсипається на клапті, а ти стоїш і питаєш мене, про що я говорю.

Арні засміявся. Жорстко, презирливо. Майкл наче аж трохи скулився під цим сміхом.

— Мама спитала, чи я не на наркоті. Може, ти теж хочеш цим поцікавитися. — Арні зробив жест, наче збирався підкотити рукава куртки спортивного костюма. — Хочеш перевірити, чи нема слідів від голки?

— Мені нема потреби питати, чи ти на наркотиках, — сказав Майкл. — Досить і того, що я знаю про один твій наркотик. Це та чортова машина.

Арні розвернувся, наміряючись іти, але Майкл потягнув його за руку до себе.

— Прибери свою руку з мого ліктя.

Майкл опустив руку.

— Я хотів тебе попередити, — сказав він. — Ти не міг убити людину так само, як не міг пройтися поверхнею ставка Саймондсів. Але поліція допитуватиме тебе, Арні, а люди можуть виглядати здивовано, коли до них раптом нагряне поліція. А для поліції подив може виглядати як провина.

— І все це через те, що якийсь алкаш переїхав гівняра Велча?

— Усе було не так, — сказав Майкл. — Це мені вдалося з’ясувати в Джанкінса, який дзвонив мені по телефону. Той, хто вбив малого Велча, переїхав його, потім здав назад, проїхався по ньому, знову здав назад, і…

— Годі, — мовив Арні. Він раптом хворобливо зблід і перелякався, і Майкла навідало те саме відчуття, що й Денніса в День подяки: що в цьому змученому нещасті ближче до поверхні показався справжній Арні. Можливо, до нього навіть можна було достукатися.