Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

— Це було… щось неймовірно брутальне, — мовив Майкл. — Так каже Джанкінс. Розумієш, на нещасний випадок це зовсім не схоже. Це схоже на вбивство.

— Убивство, — приголомшено повторив Арні. — Ні, я б нізащо…

— Що? — різко спитав Майкл. І знову схопив Арні за куртку. — Що ти сказав?

Арні поглянув на батька. Його обличчя знову перетворилося на маску.

— Я б нізащо не подумав, що так може бути, — закінчив він. — Ось що я збирався сказати.

— Я просто хотів, щоб ти знав, — сказав Майкл. — Вони шукатимуть людину, яка має мотив, хай навіть і слабкий. Вони знають, що сталося з твоєю машиною, а малий Велч міг бути причетним, або ти думав, що він причетний. Джанкінс може заїхати на розмову з тобою.

— Мені нема чого приховувати.

— Ні, звісно, ні, — промовив Майкл. — Ти спізнишся на автобус.

— Ага. Треба йти. — Але Арні затримався ще на мить. Він дивився на батька.

Несподівано для самого себе Майкл згадав дев’ятий день народження Арні. Вони з сином поїхали в маленький зоопарк на Філлі-Плейнз, пообідали в ресторанчику й завершили день партією в міні-гольф на полі, розташованому на задвірках Бейсін-драйв. Той заклад згорів у 1975-му. Реджина тоді не змогла поїхати з ними, бо саме злягла з бронхітом. Вони вдвох дуже гарно провели час. Для Майкла то був найкращий день народження сина, бо він більше за всі інші символізував його солодке й одноманітне американське дитинство. Вони пішли в зоопарк і повернулися, і нічого особливого не сталося, крім того, що вони чудово провели час — Майкл і його син, який був і досі залишався таким дорогим його серцю.

Він облизнув губи й сказав:

— Арні, продай її. Будь ласка. Коли повністю відреставруєш, продай комусь. Ти зможеш виручити купу грошей. Пару… чи, може, три тисячі.

І знову той стомлений переляк неначе проступив на обличчі Арні, однак розібрати як слід його вираз Майкл не міг. Від сонця лишилася тільки палахкотлива помаранчева смуга на західному обрії, тож маленьке подвір’я тепер потопало в темряві. А потім той вираз — якщо він узагалі був — зник без сліду.

— Ні, тату, я б не зміг, — лагідно, неначе розмовляючи з дитиною, відказав Арні. — Не зміг би, і все. Я забагато в неї вклав. Просто забагато.

І він пішов, по діагоналі через подвір’я до тротуару, зливаючись з іншими тінями, і назад поверталося лише відлуння його кроків, та й воно невдовзі стихло.

Забагато в неї вклав? Справді? А що саме, Арні? Що ти в неї вклав?

Майкл опустив погляд на листя, потім обвів ним усе своє подвір’я. Попід тином і піддашком гаража в сутінках, що вже згущувалися до темряви, холодно поблискував сніг, синюшно-сірий, у впертому очікуванні підкріплення. В очікуванні зими.

32 / Реджина і Майкл

Вона дуже крута, моя 409-та,

Чотири швидкості, два карбюратори,