Лоліта

позбутись її. Та дiйсна причина в iншому: я їй сказала, що завтра ми з нею

обмiняємо на щось простiше деякi занадто фасончастi нiчнi речi, якi вона

примусила мене їй купити. Моя примхливиця бачить себе зiрочкою екрану; я ж

бачу в нiй здорового, дужого, та на подив некрасивого пiдлiтка. Все це,

гадаю, лежить у коренi наших потерпань".

В середу менi вдалось на декiлька секунд залучити Лолiту: це трапилось

на площадцi сходiв, де зодягнена в натiльну куфайку й бiлi, забрудненi ззаду

зеленим, трусики, вона рилася в скринi. Я проказав щось навмисно дружнє й

кумедне, та вона лиш на це презирливо пирхнула, не дивлячись на мене.

Зловтiшний, вмираючий Гумберт незграбно погладив її по куприку, й дiвчисько

вдарило його, якнайболючiше, однiєю з чобiтних колодок покiйного пана Гейза.

"Зрадливий мерзотнику", сказала вона, мiж тим як я почалапав униз

сходинками, потираючи плече з виглядом великої образи. Вона не зласкавилась

обiдати з Гумчиком та матiнкою: вимила волосся й уклалась в лiжко разом зi

своїми кепськими книжиськами; а в четвер нечула мати повезла її в табiр

"Ку".

Як писали автори дужчi за мене: "Читач легко може уявити..." й так

далi. Втiм, я, мабуть пiдштовхну копняком у зад цю хвалену уяву. Я знав, що

закохався в Лолiту навiки, знав i те, що вона навiки зостанеться Лолiтою:

1-го сiчня їй стукне тринадцять рокiв. За два десь роки вона вже не буде