Лоліта

rien.

Одну краплю рiдкiсного меду цей четвер все ж таки зберiгав для мене в

своїй жолудевiй чашi. Панi Гейз повинна була вiдвезти дочку в табiр

рано-вранцi, й коли рiзнi звуки, пов'язанi з вiд'їздом, долинули мене, я

скотився з лiжка й висунувсь у вiкно. Внизу пiд тополями авто вже

торохкотiло. На тротуарi стояла Луїза, притуливши до очей руку, наче

маленька мандрiвниця вже вiддалялась у низький блиск ранкового сонця. Цей

жест виявився передчасним. "Поквапся!" крикнула Гейзиха, що сидiла за

кермом. Моя Лолiта, котра вже вполовину влiзла в автомобiль i взялась була

захлопнути дверку, опустити за допомогою гвинтової ручки вiконне скло,

помахати Луїзi й тополям (анi її, анi їх Лолiтi не суджено було знову

побачити), перервала течiю долi: вона глянула вгору - й кинулась назад у дiм

(причому мати шалено горлала їй навздогiн). Мить по тому я почув ходу моєї

коханої, яка бiгла сходами вгору. Серце менi збiльшилось в об'ємi так

сильно, що аж трохи не затулило весь свiт. Я пiдтягнув пiжамнi штани й

розiпнув дверi; водночас добiгла до мене моя Лолiта, тупаючи, пихкаючи,

вбрана в свою найтонкiшу сукню, й ось вона вже була в моїх обiймах, та її

безвиннi вуста танули пiд хижим тиском темних чоловiчих щелеп - о, моя

трiпотлива привабо! Наступної митi я почув її - живу, незґвалтовану - з

грюкотом збiгаючу вниз. Течiя долi вiдновилась. Втягнулась золотава голiнка,