Лоліта

був поїхати на море, а далi, на початок навчального року, вiдновити своє

перебування в Гейзiвському домi, бо я вже знав, що не можу жити без цiєї

дiвчинки.

У вiвторок вони знову ходили за покупками, й менi було доручено пiдiйти

до телефону, якщо начальниця табору подзвонила б за їх вiдсутнiсть. Дiйсно,

вона подзвонила, й кiлька тижнiв по тому в нас з нею була нагода пригадати

нашу приємну бесiду. В цей вiвторок Ло обiдала в себе в кiмнатi. Погарикавши

знову з матiр'ю, вона з годину проридала й тепер, як бувало й ранiше, не

хотiла з'явитись перед мене з заплаканими очима; при надзвичайно нiжному

кольорi обличчя, риси її пiсля бурних слiз розпливались, припухали - й

ставали хворобливо спокусливими. Її помилкове уявлення про мої естетичнi

вподобання надзвичайно засмучувало мене, адже я просто обожнюю цей вiдтiнок

ботiчеллєвої рожевостi, цей яскравий обвiд уздовж запалених вуст, цi вологi,

скуйовдженi вiї, а крiм того, її соромлива примха мене, звiсна рiч,

позбавляла багатьох спромог пiд фальшивим видом потiшання...

Проте, справа була не такою простою, як я вважав. Коли ввечерi мадам

Гейз та я сидiли в темрявi на верандi (нахаба-вiтер загасив її полум'янi

свiчки), вона з невеселим смiшком сказала: "Правду сказати, я об'явила

Лолiтi, що її найлюбший Гумберт уповнi схвалює таборовий проект, i ось вона

вирiшила вчинити справжнiй скандал з приводу, що ми буцiмто з вами бажаємо