Лоліта

Бажання знову притертись до неї починало ще сильнiше, нiж ранiше,

краяти мене. "Нехай вона скоро верне" - молився я про себе, звертаючись до

земного Бога - "i нехай, поки мамця на кухнi, повториться сцена тахти - будь

ласка! - я так мерзенно її жадаю!"

Нi, "мерзенно" не те слово. Радiсть, яку збуджувало в менi передчуття

повторних утiх, була не мерзенною, а жалюгiдною. Жалюгiдною - адже попри

невгамовний жар чуттєвого поклику, я мав намiр, з найвiдвертiшим шалом i

передбачливiстю, вiдгородити чистоту цiєї дванадцятирiчної дитини.

А тепер помилуйтеся нагородою, яку я отримав за страждання. Лолiта не

вернулась з матiр'ю - пiшла з Чатфiльдами в кiно. Стiл до обiду був

настеленим на двох, з особливою вишуканiстю: горiли настiльнi свiчки

(скажiть будь ласка). В оцiй манiрнiй аурi, Гейзиха легенько торкала срiбло

з обох бокiв тарiлки, нiби торкаючись клавiш, i всмiхалась до порожньої

своєї тарiлки (дотримувала дiєту), й запитувала, чи подобається менi салат

(зроблений за рецептом, вичитаним з дамського журналу). Хотiла також знати,

чи до смаку менi холодна яловичина. Мовляла також, що день провела аж як

приємно. Прекрасна людина - ця мiстрiс Чатфiльд. Фiлiда (дочка) їде завтра в

лiтнiй табiр для дiвчат. На три якихось тижнi. Вирiшено Лолiту вiдправити

туди ж у найближчий четвер. Замiсть того, щоб чекати до липня, як було

намiчено спочатку. Перебуватиме там довше Фiлiди. До самого початку шкiльних