Лоліта

глибока, пекуча насолода вже була на шляху до останньої судоми, отже можна

було сповiльнити ходу, щоб утривалити блаженство. Реальнiсть Лолiти було

благополучно скасовано. Зумовлене сонце пульсувало в пiдставних тополях. Ми

з нею були самi, мов у чудовному вимислi. Я зорив її рожеву, в золотавiй

iмлi, її, iснуючу тiльки за димкою пiдвладного менi щастя, вiдчуваючу його й

чужу йому, й сонце мiнилось в неї на вустах, i вуста її все ще, вочевидь,

складали слова про "гаманцеву Кармен", якi вже не сягали моєї свiдомостi.

Тепер усе було готово. Нерви насолоди були оголенi. Корпускули Крауза

вступали в фазу шаленства. Найменшого натиску досить було б, щоб зiрвалась

райська буря. Я вже не був Гумберт Густопсовий, сумноокий дог, котрий охопив

чобiт, який зараз вiдштовхне його. Я був вищий кумедних невдач, я був

недосяжний для кари. В саморобному своєму сералi я був дужим, сяючим турком,

умисно, повiльно, з ясним розумiнням свободи, який вiдкладає ту мить, коли

вiн зволить оволодiти наймолодшою, найкрихкiшою зi своїх рабинь. Виснучи над

краєм цiєї сластолюбної хланi (вельми майстерний стан фiзiологiчної

рiвноваги, який можна порiвняти з деякими технiчними кунштами в лiтературi

та музицi), я все повторював за Лолiтою безладнi, безтямнi слова - Кармен,

карбон, кармiн, камiн, амiнь, - як той, хто промовляє й смiється ввi снi, а

втiм моя щаслива рука кралась угору по її сонячнiй нозi до межi дозволеної

тiнню чемностi. Переддень вона з розмаху влетiла в велику незграбну скриню,