Лоліта

як передрiкало метеорологiчне бюро. Виставивши на стiлець, що стояв за

дверима, тацю з залишками мого ранкового снiданку (його повинна була моя

добра квартировласниця прибрати, коли їй буде зручно), я пiдкрався до

балюстради подесту в своїх пошарпаних нiчних туфлях (єдине, що маю

пошарпаного), прислухався й з'ясував наступне.

Був знову скандал. Мiстрiс Гамiльтон повiдомила телефоном, що в її

дочки "температура". Мiстрiс Гейз повiдомила свою дочку, що, вочевидь,

пiкнiк доведеться вiдкласти. Запальна маленька Гейз повiдомила велику

холодну Гейзиху, що якщо так, то вона не поїде з нею до церкви. Мати

сказала: "Чудово" й поїхала сама.

На подест я вийшов одразу пiсля голiння, з милом у вухах, все ще в

бiлiй пiжамi з волошковим (не бузковим) узором на спинi. Я негайно витер

мильну пiну, надухмянив волосся на головi й у пахвах, одягнув фiалковий

шовковий халат, i нервово собi приспiвуючи, подався вниз у пошуках Лолiти.

Хочу, щоб мої вченi читачi взяли участь у сценi, що я її важуся знов

розiграти; хочу, щоб вони розглянули кожну деталь й самi впевнились у тому,

якою обережнiстю, якою цнотливiстю просякнутий весь цей мускатно-солодкий

епiзод - якщо до нього поставитись iз "неупередженою симпатiєю", як

висловився в приватнiй розмовi зi мною мiй адвокат. Отже, почнемо. Передi

мною - нелегке завдання.