Лоліта

тiєю ж: вiн починав з того, що спокушав мене, а потiм суперечив менi,

кидаючи мене з тупим болем в самому коренi мого складу. Я знав точно, що я

хотiв зробити i як це зробити, не порушивши цноти маленької дiвчинки.

Врештi-решт я вже мав деякий досвiд за довгi роки поводження з власною

манiєю. Менi випадало назирком володiти смугастими вiд свiтлотiнi нiмфетками

в публiчних парках; траплялось впроторюватись з обачливiстю ницього

ласолюбця в той тiснiший теплiший кiнець мiського автобуса, де обвисала на

ременях зграя школярок. Та тепер, упродовж майже трьох тижнiв, на всi мої

жалюгiднi хитрощi ставились перепони. Виною цих перепон була здебiльшого

Гейзиха (котра, хай вiдзначить читач, радше побоювалась, як би Лолiта не

отримала задоволення вiд спiлкування зi мною, нiж того, щоб я мав насолоду

вiд Лолiти). Дика пристрасть, що розрослась у менi на цю нiмфетку - на першу

в життi нiмфетку, до якої я, нарештi, мiг дошкарябатись незграбними,

ниючими, боязкими пазурами - мене б безсумнiвно загнала знов у санаторiю,

якби диявол не втямив, що йому треба дати менi невеличку слажду, якщо вiн

бажає, щоб я йому ще прислужився забавищем.

Читач також помiтив ще й таке: цiкавий мiраж озера. Було б логiчним з

боку мiстера Мак-Фатума (як хочу найменувати мого диявола) приготувати менi

невеличкий дарунок на обiцяному бережку, в передбаченому сосняку. Та

насправдi в задумцi Гейзихи крилася пастка: вона не попередила мене, що