Лоліта

котрого жалiю, як всякого вiдкидька. Та ось серед них - вона, закинута в

їхню юрбу, смокчуча олiвець, ненависна для навчальниць, яку з'їдають очi

всiх хлопчакiв, спрямованi на її волосся та шию, моя Лолiта.

П'ятниця. Мрiю про яку-небудь жахливу катастрофу. Про землетрус. Про

грандiозний вибух. Її матiр негарно, але миттєво й остаточно вилучена разом

з iншими людьми на багато миль навколо. Лолiта пiдвиває в моїх обiймах.

Звiльнений, я владарюю нею серед руїн. Її здивування. Мої пояснення. Наочнi

приклади поруч з тваринними звуками. Все це дозвiльнi, кепськi вигадки. Не

будь Гумберт полохливим, вiн мiг потiшитись нею в мерзеннiший спосiб

(скориставшись її вiдвiдинами - вчора, наприклад, коли вона знову була в

мене, показуючи свої малюнки - зразки шкiльного мистецтва). Гумберт Смiливий

мiг би принадити її хабаром без будь-якого ризику. Людина ж простiша - й

бiльш практична - розсудливо задовольнилась би комерцiйними ерзацами, та для

цього треба знати, куди звертатись, а я не знаю. Попри мiй мужнiй вигляд, я

дуже несмiливий. Моя романтична душа вся здригається вiд якоїсь липкої

остуди на саму думку, що можна вскочити в брудну жахливу iсторiю. В пам'ятi

моїй брутальнi морськi чудовиська, що горлають "Mais allez-y, allez-y!",

Аннабелла, яка пiдстрибує на однiй нозi, щоб натягнути трусики; та я, в

гидкiй лютi, намагаючись її затулити.

Те ж число, але пiзнiше, багато пiзнiше. Я запалив свiтло - схотiв