Лоліта

тайнопис (якого вона зрозумiти не могла) мого рокового жадання. Її русявi

кучерi схилились над столом, за яким я сидiв, i Хумберт Хриплий обiйняв її

однiєю рукою - жалюгiдне наслiдування кревностi. Тримаючи аркуш i далi

вивчаючи його ледь-ледь близькозорими очима, моя наївна маленька гостя

повiльно напiвприсiла менi на колiно. Її вабливий профiль, ледь вiдкритi

вуста, тепле волосся були за якiсь три вершки вiд мого вищиреного рiзця, й

крiзь грубу тканину хлоп'ячого вбрання я вiдчував жар її тiла. Раптом я ясно

зрозумiв, що можу поцiлувати її в шию чи в куточок рота з повною безкарнiстю

- зрозумiв, що вона менi це дозволить i навiть заплющить при цьому очi за

всiма правилами Холiвуда. Це так само просто, як подвiйна порцiя вершкового

морозива iз гарячим шоколадним соусом. Не можу пояснити моєму вченому

читачевi (брови якого, ймовiрно, так посунулись вгору, що вже доїхали до

потилицi через усю лисину) яким чином я це второпав; можливо звiриним чуттям

я вловив найменшу змiну в ритмi її подиху, адже вона не стiльки розглядала

мою мазню - о моя прозора нiмфиня! - скiльки чекала з тихим цiкавством, щоб

сталось саме те, чого до смертi жадав чарiвливий квартирант. Виплiд нашого

часу, жадiбна до кiножурналiв, обiзнана в знятих близьким планом, млiючих,

сповiльнених кадрах, вона, певно, не знайшла б нiчого дивного в тому, щоб

дорослий друг, поставний красень - Пiзно! Весь будинок раптом залунав вiд

голосу балакучої Луїзи, яка звiтувала панi Гейз, котра щойно вернулась, про