Лоліта

тiсняви одягу, i був навiть радий, коли спокiйний голос матерi об'явив у

темрявi: "А зараз ми вважаємо, що Ло час у лiжко". "А я вважаю, що ви

свинюки", сказала Ло. "Гаразд, отже завтра не буде пiкнiка", сказала

Гейзиха. "Ми живемо в вiльнiй країнi", сказала Ло. Пiсля того як сердита Ло,

вигукнувши так зване "Бронксове хурра" (масний звук гидавої вiдрази), пiшла

собi, я по iнерцiї надалi перебував на верандi, в той час як Гейзиха

викурювала десяту за вечiр папiроску й скаржилась на Ло.

Ло, бачте, вже виказувала злiснiсть, коли їй був усього один рiк i

вона, бувало, iз лiжка жбурляла iграшки через бокову сiтку так, що бiднiй

матерi цiєї пiдлої дитини доводилось їх пiдбирати. Нинi, в дванадцять рокiв,

це просто бич Божий, зi слiв Гейзихи. Єдине, про що мрiє Ло - це дригати пiд

джазову музику або гарцювати в спортивних дiйствах, високо пiднiмаючи колiна

й жонглюючи палицею. Оцiнки у неї поганi, та все ж вона виявилась лiпше

пристосованою до шкiльного побуту, на новому мiсцi, нiж у Пiскi (Пiскi був

їхнiм рiдним мiстом у середнiй частинi Сполучених Штатiв; рамздельський же

будинок належав покiйнiй свекрусi, в Рамздель вони переїхали близько двох

рокiв тому). "Чому Ло була нещасною в тiй першiй школi? " "Ах, сказала

вдова, хiба я не знаю. Я бiдна сама пройшла через це в дитинствi: жахливi цi

хлопчаки, котрi викручують тобi руку, навмисно влiтають у тебе зi стосом

книжок, смикають за волосся, боляче щипають за груди, прагнуть задрати тобi