Лоліта

це лиходiє Рок? Учора я примiряв перед дзеркалом нову пару купальних

трусикiв.

Середа. Сьогоднi Гейзиха в таiйорi, в черевиках на низьких пiдборах

об'явила про намiр їхати в мiсто купити дарунки для приятельки подруги й

запросила мене приєднатись, тому що я, мовляв, так добре знаюсь на тканинах

i парфумах. "Оберiть вашу улюблену спокусу", проворкотiла вона. Як мiг

ухилитись Гумберт, який був володарем парфумерної фiрми? Вона впроторила

мене в тупик - мiж переднiм ґанком i автомобiлем. "Покваптесь!", крикнула

вона, коли я став надто ретельно складати своє велике тiло, щоб влiзти в

авто (все ще вiдчайдушно вигадуючи, як би врятуватись). Вона вже завела

мотор i пристойними для дами словами почала проклинати вантажiвку, яка

задкувала i розверталась, i котра щойно привезла ледащiй бабцi навпроти

новеньке крiсло на колесах; та ось рiзкий голосок моєї Лолiти пролунав з

вiкна вiтальнi: "Гей ви! Куди ви? Я теж їду!" - "Не слухайте!", звизгнула

Гейзиха (причому невмисно зупинила мотор). А втiм, на бiду моєї прекрасної

автомедонки, Ло вже смикала дужку дверки, щоб улiзти з мого боку. "Це

нечувано", - почала Гейзиха, та Ло вже втиснулась, аж затремтiвши вiд

задоволення: "Посуньте-но ваш зад", звернулась вона до мене. "Ло!" скрикнула

Гейзиха (скосивши на мене очi в надiї, що я прожену нечему). "Ло-барахло",

вiдказала Ло (вже не вперше), зiрвавшись назад, як i я зiрвався через те, що