Лоліта

снах у мене лиш одне бажання - приховати невдачу вiд ворога, котрий, одначе,

поступово обурюється.

Сьогоднi за обiдом стара єхидна, з-пiд лоба блимнувши косим

по-материнському несмiшливим поглядом на Ло (я щойно скiнчив змальовувати в

грайливий спосiб чудовнi вусики щiточкою, якi майже вирiшив вiдпустити),

сказала: "Краще не треба, iнакше хтось украй зомлiє". Ло вмить вiдсунула

свою тарiлку з вареною рибою, ледь не перекинувши через це склянку з

молоком, i кинулась геть з кiмнати. "Пановi не стало б надто нудно,

проговорила Гейзиха, завтра поїхати з нами на озеро купатись, якщо Ло

вибачиться за свiй вибрик?"

Деякий час по тому в мою кiмнату донеслось лунке дверне грохкання й

iншi звуки, якi виринали з якихось надр, якi здригались, де в суперниць була

буремна чвара.

Вона не вибачилась. Виїзд скасовано. А втiм могло б бути забавно.

Субота. Ось уже декiлька днiв, як залишаю дверi напiввiдчиненими, коли

в себе працюю; та тiльки сьогоднi пiдступ удався. Iз багатьма вивертами,

шльопаючи й човгаючи туфлями (з метою приховати збентеження, що от вiдвiдала

мене без виклику), Ло ввiйшла та, покрутившись там i тут, почала розглядати

жахливi вiзерунки, якими я замазав аркуш паперу. О нi - то не було

продовженням натхненної паузи есеїста мiж двома параграфами; то був гидкий