Лоліта

яке Лолiта виконує з правдивою ревнiстю). Нi. Дверi ванної щойно гримнули;

отже, треба понишпорити далi по дому в пошуках дивної здобичi. А ну ж бо

пущу шовкову нитку на нижнiй поверх. В такий спосiб допевняюсь, що її нема

на кухнi, що вона, наприклад, не зачиняє з грюкотом дверцята рефрижератора,

не шипить на ненависну матiр (котра, гадаю, насолоджується третьою з ранку

вуркiтливою, стримано-веселою розмовою по телефону). Що ж, будьмо далi

нащупувати й сподiватись. Як промiнь, впливаю у вiтальню й знаходжу, що

радiо мовчить (мiж тим як мамця досi ще розмовляє з мiсiс Чатфiльд чи мiсiс

Гамiльтон, дуже приглушено, всмiхаючись, рожевiючи, прикриваючи долонею

вiльної руки слухавку, вiдкидаючи й натякаючи, що не зовсiм заперечує

забавнi чутки про квартиранта, ах, даруйте, i все це шепчучи так щиросердно,

як нiколи не робить вона, ця карбована панi, в звичайнiй розмовi). Отже,

моєї нiмфетки просто немає вдома! Спурхнула. Райдужна тканина виявилась

лишень сiрим за давнiстю павутинням, оселя порожня, оселя мертва. Раптом -

крiзь напiввiдчиненi дверi тонесенький смiх Лолiти: "Не кажiть мамi, але я

з'їла весь ваш бекон". Та коли я вискакую на майданчик, її вже нема. Лолiто,

де ти? Таця з моєю ранковою кавою, дбайливо приготованою господинею, ще

чекає, щоб я її внiс з порога у лiжко, i дивиться на мене, беззубо

ощирившись. Лоло! Лолiто!

Вiвторок. Знову хмари зашкодили пiкнiковi на - недосяжному - озерi. Чи