Лоліта

дiапозитив, проблиск звабливої гладкої шкiри зiсподу ляжки, коли вона,

сидячи й пiднявши високо колiно пiд клiтчастою спiдничкою, зав'язує шнурок

чобiтка. "Долорес Гейз, не муонтре па вуа жямб" (це промовляє її мати, яка

думає, що знає по-французьки).

Будучи a mes heures поетом, я присвятив мадригал чорним, як сажа, вiям

її блiдо сiрих, позбавлених всiлякого виразу очей, та п'ятьом асиметричним

веснянкам на її задертому носику, та бiлявому пушку на її коричневих членах;

але я розiрвав його й не можу його нинi пригадати. Тiльки в банальнiших

висловах (повертаємось тут до щоденника) вдалося б менi змалювати риси моєї

Ло: я мiг би, наприклад, сказати, що волосся її темно-русяве, а губи

червонi, мов облизаний барвистий льодяник, причому нижня чарiвливо припухла

- ах, бути б менi пишучою дамою, перед якою б вона позувала голою при голому

свiтлi. Та я лишень Гумберт Гумберт, довгастий, кiстлявий, з шерстю на

грудях, з густими чорними бровами й дивним акцентом, i цiлим смiтником,

повним зогнилих чудовиськ, пiд сховом неквапної хлоп'ячої усмiшки. Та й вона

зовсiм не схожа на тендiтну дiвчинку з дамського роману. Мене зводить з

розуму двоїсте єство моєї нiмфетки - всякої, либонь, нiмфетки: ця сумiш у

Лолiтi нiжної мрiйливої дитячостi i якоїсь страшкої вульгарностi, що

притаманна кирпатiй звабностi журнальних малюнкiв, яка нагадує менi

мутно-рожевих недолiтнiх покоївок у нас в Європi (якi тхнуть дробленою