Лоліта

заплачу вам у п'ятницю". Ми проминули невеличку комору для посуду й хлiба та

опинились в їдальнi, сумiжнiй з вiтальнею, якою ми донедавна милувались. Я

помiтив бiлу шкарпетку на пiдлозi. Нерадо крякнувши, панi Гейз нагнулась за

нею мимохiдь i кинула її в якусь шафу. Побiжно ми оглянули стiл iз червоного

дерева i фруктову вазу на-посередцi, яка нiчого не мала в собi крiм однiєї

сливової кiстки, яка ще лиснiла. Втiм я намацав у кишенi розклад поїздiв i

непомiтно його вивудив, щоби на першу змогу ознайомитись з ним. Я все ще

йшов услiд за панi Гейз крiзь їдальню, коли раптом у кiнцi її спалахнула

зелень. "Ось i веранда", проспiвала моя водителька, й за тим, без найменшого

попередження, блакитна морська хвиля напнулась менi пiд серцем, i з

комишевого килимка на верандi, вiд сонячного кола, напiвгола, на колiнах,

повертаючись на колiнах до мене, моя рив'єрська любов уважно на мене глянула

з-над темних окулярiв.

Це було те ж саме дитя - тi ж тонкi, медового вiдтiнку, плечi, та сама

шовковиста, гнучка, оголена спина, така ж русява кучма. Чорна, бiлим

поцяткована, хустина, пов'язана навколо її торса, ховала вiд моїх постарiлих

горилячих очей - та не вiд погляду моєї молодої пам'ятi - напiврозвиненi

груди, якi я так пестив того довiчного дня. Та буцiмто я був казковою

нянькою маленької князiвни (згубленої, вкраденої, знайденої, вдягненої в

циганське лахмiття, скрiзь яке її голизна всмiхається королю i своїм