Лоліта

прискiпливих щодо розмовних правил, крiзь сонячний целофан яких ясно

проступають прихованi, затиснутi й не дуже смаковитi речi. Я цiлком розумiв,

що якби за будь-яким неймовiрним збiгом обставин опинився би її пожильцем,

вона меодично взялася б робити з мене те, що їй ввижалось пiд словом

"пожилець" - i я був би втягнений в одну з тих нудних любовних пригод, якi

були аж як вiдомi менi.

Втiм, жодної не могло бути мови про те, щоб менi тут оселитись. Я не

думав, що мiг би жити щасно в домi, де на кожному стiльцi валяється

розшарпаний журнальчик, i де кепсько змiшується комедiя "функцiональних"

сучасних меблiв з трагедiєю старезних гойдалок та хитких столикiв iз

мертвими лампами на них. Мадам повела мене вгору й налiво, в "мою" кiмнату.

Я оглянув її крiзь iмлу моєї вiдмови вiд неї, але попри цю iмлу помiтив над

"моїм" лiжком репродукцiю "Крейцерової Сонати" Рене Прiне. I цю конуру для

прислуги вона йменувала "напiвстудiєю"! Геть звiдси, геть негайно, подумки

кричав я собi, вдаючи, що замислився над кумедно заниженою цiною, яку iз

мрiйливою та грiзною надiєю поставила господиня за цiлий пансiон.

Проте, старосвiтська чемнiсть змушувала мене довжити тортури. Ми

перейшли через майданчик сходiв на правий бiк будинку ("Тут живу я, а тут

живе Ло" - напевно покоївка, подумав я), та квартирант-коханець ледь

приховав подрог, коли його, вельми витонченого мужчину, пустили вперед час