Лоліта

Тринадцяте число травня офiцiйно об'явлене Днем Пiсним у Нью-Гемпширi,

але в Каролiнах, наприклад, це не так. Року 1947 в цей день через пошесть

так званої "шлункової iнфлюенци" рамздельська мiська управа вже закрила на

лiто свої школи. Незадовго до того я в'їхав у Гейзiвський дiм, i щоденничок,

з яким я тепер маю намiр ознайомити читача (на зразок того, як шпигун

передає на пам'ять змiст повiдомлення, яке проковтнув), сягає бiльшої

частини червня. Мої зауваження про погоду читач може перевiрити в числах

мiсцевої газети за 1947 рiк.

Четвер. Дуже гаряче. З вигiдного дозорчого пункту (у вiкнi ванної

кiмнати) побачив, як Долорес знiмає бiлизну з вервечки в яблучно-зеленому

свiтлi по той бiк дому. Вийшов, нiби гуляючи. Вона була в клiтчастiй

сорочцi, в синiх ковбойських панталонах i полотняних тапочках. Кожним своїм

рухом серед круглих сонячних блискiв вона торкалась найпотаємнiшої й

суттєвої струни моєї негiдної плотi. Трохи згодом сiла бiля мене на нижню

сходинку заднього ґанку та зайшлася збирати дрiбнi камiнцi, що лежали на

землi мiж її ступнями - гострi, гострi камiнцi - й на додачу їм кручений

уламок вiд молочної пляшки схожий на губу вищиреної тварини, й кидати їх у

бляшанку, що валялась поблизу. Дзеньк. Вдруге не можеш, не можеш - що за

дикi тортури - не можеш влучити вдруге. Дзеньк. Чудовна шкiра, й нiжна, й

засмагла, жодного ґанджу. Морозиво з сиропом спричинює висип: надто рясне