Лоліта

Я сказав, що менi здалось, що вiн сказав, що вiн нiколи...

"Нi, я кажу про iнших - людей взагалi. Я не звинувачую саме вас,

Брюстере, та правда, вельми глупа манера в людей входити в цей кепський дiм

без стуку. Вони користуються сортиром, користуються кухнею, користуються

телефоном. Антон дзвонить в Бостон, Марiя в Рiо. Я вiдмовляюсь платити. В

вас дивний акцент, синьйоре".

"Куїльтi", сказав я, "чи ви пригадуєте маленьку дiвчинку на iм'я

Долорес Гейз? Доллi Гейз? Долорес в Колорадо? Гейзер в Вайомiнгу?"

"Так так, цiлком можливо, що це вона дзвонила в усi цi мiсця. Чи не

однаково це?"

"Менi не однаково, Куїльтi. Рiч у тiм, що я її батько".

"Глупство. Бо ви не батько. Ви iноземний лiтературний агент. Один

француз переклав моє "Живе м'ясо" - як "La Vie de la Chair". Яке йолопство!"

"Вона була моєю дитиною, Куїльтi".

В тому станi, в якому вiн був, його неможливо було по-справжньому

збентежити, та його нападнича манера вже ставала менш упевненою. Якась тiнь

нашорошеного розумiння жеврiла вже в очах, давши їм подiбнiсть життя. Втiм,

вони одразу знову згасли.

"Я сам люблю дiтлахiв", сказав вiн, "i в мене багато друзiв серед їх

батькiв".