Лоліта

камратка в мастилi, що тепер не мiг збутися чорного мерзоття. Я оповив його

ганчiркою, як покалiчений член, i ужив iншу ганчiрку, на те, щоби впакувати

жменю запасних куль.

На дорозi мене наздогнала гроза, та коли я доїхав до зловiсного замку,

сонце вже горiло, як мужнiй мученик, i птахи кричали серед промоклого,

димливого листя. Гостi роз'їхались. Витворний i ветхий будинок стояв, наче

очманiлий, вiдбиваючи власний мiй стан, адже я мимоволi вiдчув, торкнувшись

ногами гнучкого й непевного ґрунту, що я перебiльшив у сенсi пiдкрiплення.

На мiй дзвоник вiдповiла нашорошена iронiчна тиша. В вiдкритому гаражi

втiм свояцько стояло авто - цього разу чорний вiз, схожий на лiмузин

трунаря. Я спробував грюкнути дверним кiльцем. Нiкознову. З нестримним

ричанням я штовхнув дверi - i, о диво! Вони посунулись, як у середньовiчнiй

казцi. Тихенько закривши їх за собою, я пройшов через просторий i вельми

негарний вестибуль; кинув погляд у вiтальню праворуч; помiтив там кiлька

ужитих бокалiв, вирослих з килима; вирiшив, що господар усе ще в себе в

спальнi.

Що ж, поповземо нагору. Моя правиця стискала загорнутого в ганчiрку

камратка, лiвиця похлопувала по липкiй балюстрадi. В останнiй з трьох

спалень, якi я оглянув, хтось явно провiв нiч. Була бiблiотечна, повна

квiтiв. Була якась особлива кiмната, майже без меблiв, але з просторими й