Лоліта

глибокими дзеркалами й бiлими ведмежими шкурами на слизькому паркетi. Були й

iншi покої. Мене осяяла гарна думка. Якщо та коли з'явиться господар (пiшов,

може, погуляти для моцiону в парк або сидить у таємнiй норi), було б слiд

через мою загальну нестiйкiсть i через те, що процес винищення може

затягнутись, завадити милому партнеровi замкнутись в ту чи iншу кiмнату.

Тому, впродовж п'яти хвилин принаймнi, я ходив - у ясному безумствi,

тихо-нестямний, зачарований i вщент п'яний мисливець, - i повертав ключi в

замках, вiльною рукою кладучи їх в лiву кишеню. Будинок, такий старий,

уможливлював бiльшу самотнiсть, нiж сучаснi елегантнi коробки, де подружнiй

парi доводиться ховатись в виходок - в єдиний сховок, що замикається - для

потреб планового продукування дiтей.

Дещо про виходки. Я вже схотiв замкнути третю спальню, як господар

вийшов з сусiднього клозету, лишивши по собi шум короткого каскаду. Закрут

коридору не мiг мене затулити цiлком. З сiрим обличчям, iз набряками пiд

очима, з розвiяним пухом навколо лисини, та все ж цiлком пiзнаваний кузен

дантиста проплив повз мене в фiалковому халатi, вельми схожому на один з

моїх. Вiн мене або не помiтив, або взяв за негiдну уваги, нешкiдливу

галюцинацiю й, показуючи свої волосявi литки, попрямував сомнамбулiчним

кроком сходами вниз. Я пiшов за ним у вестибуль. Напiввiдкривши й рота, i

вхiднi дверi, вiн подивився в сонячну пройму, як людина, якiй нiбито почувся