Лоліта

непевний гiсть, котрий подзвонив i потiм пiшов. За цим, далi iгноруючи

привид у дощовику, що зупинився посеред сходiв, милий господар увiйшов у

маленький будуар через хол по другий бiк вiтальнi. Знаючи, що вiн там тепер

мiй, i не бажаючи поспiшати, я залишив його там i пiшов через вiтальню в

напiв-бар, напiв-кухню, де я гидливо розбинтував маленького бруднюка,

стримлячи не заплямити мастилом хрому - здається, я використав не той

продукт, мастило було як дьоготь, i страшенно беручке. Iз властивою менi

прискiпливiстю, я перемiстив голого камратка в чисту нiшу i пройшов через

вiтальню в хол. Мiй крок був, як я вже зазначив, пружний - мабуть, надто

пружний для успiху справи; та серце моє тьопалось вiд хижого радiння й,

пам'ятаю, як хрумкнув коктельний келишок пiд ногою.

Милий господар зустрiв мене в турецькому будуарчику.

"А я все думаю, хто ви є?", заявив вiн високим хриплим голосом, глибоко

зануривши руки в кишенi й уп'явшись у якийсь пункт на пiвденний схiд вiд

моєї голови. "Ви часом не Брюстер?"

Тепер було ясно, що вiн ширяє в якомусь туманi i перебуває цiлком у

моїй владi. Я мiг дозволити собi погратися з цiєю мишкою.

"Звiсно", вiдповiв я чемно. "Je suis Monsieur Brust re. Потеревенимо

може, перш нiж почати".

Це йому сподобалось. Його чорнi, як плямка, вусики здригнули. Я скинув