Лоліта

порожнину рота. Вiн носив двокольоровi черевички з дiрчастим узором в

кiнцях. Вiн не бачив "ницпоня" з 1946 року, та був упевнений, що його можна

знайти в родовому замку, вулиця Грiмма, в передмiстi Паркiнгтона. Мрiя

митця-дантиста й далi зростала. Нога хиталась. Погляд блищав од натхнення.

Менi це коштуватиме близько шестисот доларiв. Вiн прагнув зараз зробити всi

потрiбнi вимiри, щоб зготувати попереднiй протез. Мiй рот був для нього як

чарiвна печера, повна безцiнних скарбiв, але туди я його не пустив!

"Нi", - сказав я. "Я передумав. Менi все це зробить доктор Мольнар.

Його цiни вищi, та як дантист вiн, звичайно, кращий за вас".

Не знаю, чи доведеться моєму читачевi коли-небудь сказати таку фразу. Я

зазнав це чудове почуття сонної свободи в розмовi з панi Чатфiльд. Дядечко

мого Клера й надалi сидiв на столi, iз тим же мрiйливим виразом на обличчi,

та нога не штовхала вже й не хитала колиску рожевого сподiвання. Натомiсть,

блiда секретарка, яка все чула, хирява дiвиця з трагiчними очима бiлявих

невдах, кинулась за мною, щоб встигнути грохнути дверми менi вслiд.

Вдавiть обойму в рукоятку. Натискайте, допоки не почуєте або не

вiдчуєте, як захопило заскочку. П'янливо тiсно. Вмiст: вiсiм набоїв.

Воронячий полиск. Нестерпно готовий розрядитись.

34.

При першiй же бензиновiй станцiї в Паркiнгтонi менi дуже чiтко пояснили