Лоліта

До контори Вiндмюллера було всього два блоки. Потиск його руки виявився

дуже повiльним, дуже статечним, дуже мiцним, та нiбито запитальним. Вiн

думав, що я живу в Калiфорнiї. Чи не викладав я певний час у Бердслейському

унiверситетi? Туди щойно поступила його донька. А як ся має - ? Я дав повний

звiт про мiсiс Скиллер. Дiлова розмова виявилась вельми гарною. Я перевiв

усе своє майно на її iм'я й вийшов на вересневу спеку безтурботним жебраком.

Тепер, коли я закiнчив зi справами, я мiг присвятити себе головнiй метi

поїздки в Рамздель. До цього, дотримуючись тiєї методичностi, якою я

недаремно пишаюсь, я не знiмав маски з обличчя Клера Куїльтi; вiн сидiв у

мене в пiдземеллi, чекаючи мого приходу зi служителем культу й цирульником:

"R veilles-vous, Tropman, il est temps de mourir!" Не маю зараз часу

займатись питанням, як закарбувати фiзiономiї (перебуваю в путi до його

дядечка i йду швидким кроком); та дозволю собi пiдкреслити наступне: в

спиртi мутної пам'ятi я зберiгав чиєсь жаб'яче обличчя. Я бачив цей образ

мигцем кiлька разiв i помiтив у ньому деяку схожiсть iз життєрадiсним i

доволi вiдразним родичем моїм, який жив i помер у Швейцарiї. Пам'ятаю його

гантелi, смердюче трико, товстi волохатi руки, та лисину, i свиноподiбну

покоївку-сположницю, - та на загал цей мерзотник був досить нешкiдливий;

надто нешкiдливий, додам, щоб стати моєю здобиччю. В дивному станi розуму, в

якому я зараз перебував, я якось втратив зв'язок з образом Густава Траппа: